Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошової суми за договором про надання юридичної допомоги, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_1, про визнання недійсним договору про надання юридичної допомоги за касаційною скаргою скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2008 року,

У листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми, в якому зазначала, що 2 червня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір про надання допомоги у вирішенні цивільної справи, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов’язалася забезпечити ОСОБА_2 кваліфікованою юридичною (адвокатською) допомогою при розгляді в судах цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування АДРЕСА_1

ОСОБА_2 зі свого боку зобов’язалася за умови позитивного вирішення справи в місячний строк сплатити ОСОБА_3 50% ринкової вартості спірної квартири.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 вересня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2004 року, договір дарування спірної квартири було визнано недійсним.

Оскільки свої зобов’язання ОСОБА_3 виконала і договір дарування квартири у судовому порядку визнано недійсним, проте ОСОБА_2 не виплатила гроші, а ОСОБА_3 відступила свої права вимоги ОСОБА_1, яка просила стягнути на її користь 131 430 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

У вересні 2007 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та з урахуванням висновків судової будівельно-технічної експертизи просила стягнути на її користь 295 750 грн., оскільки згідно висновку експертизи вартість квартири станом на лютий 2007 року становила 591 500 грн.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання договору від 2 червня 2004 року про надання юридичної допомоги недійсним, посилаючись на те, що договір укладався під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних для неї умовах.

Останнім рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 101 750 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 295 750 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що обставин недійсності оспорюваного договору не встановлено, ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 послуги у повному обсязі згідно договору, проте остання не оплатила їх вартості.

Оскільки ОСОБА_3 за договором від 15 березня 2005 року відступила право вимоги ОСОБА_1, то стягнення має бути проведено на її користь.

Апеляційний суд погодився з такими висновками, збільшивши лише суму, що підлягає стягненню, виходячи з 50% вартості спірної квартири на момент постановлення рішення.

Проте з висновками судів погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У порушення зазначених норм цивільного процесуального законодавства суди, стягуючи з ОСОБА_2 на користь позивачки заборгованість за надані послуги, належним чином не вмотивували та не обґрунтували такого розміру й не навели будь-яких доказів на підтвердження своїх висновків.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пославшись на невиконання відповідачкою умов договору, суд цих умов не дослідив і належним чином не перевірив, які конкретно права й обов’язки виконавця послуг передбачені договором, чи виконані вони ним у повному обсязі та належним чином та чи відповідають умови договору моральним засадам суспільства, не визначився суд і з тим, які фактори сторонами договору бралися до уваги при визначенні розміру винагороди, чи може вважатися такий розмір розумно обґрунтованим для виплати ОСОБА_3 з урахуванням обсягу, строків, результату її дій в інтересах відповідачки.

Усупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, задовольняючи позов ОСОБА_1 та стягуючи суму на її користь, суд виходив з того, що між нею та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, при цьому не звернув уваги на вимоги ст. 512 ЦК України, яка передбачає вичерпні підстави заміни кредитора у зобов’язанні.

Пославшись в рішенні на те, що ОСОБА_3 передала свої права за право чином позивачці, суд не звернув уваги на п. 4 укладеного між ними договору про відступлення права вимоги від 15 березня 2005 року, згідно якого 85% отриманої від боржника суми ОСОБА_1 зобов’язується сплатити ОСОБА_3 та не з’ясував, чи може ця обставина свідчити про відступлення вимоги.

Не перевірив суд належним чином і доводів ОСОБА_2 щодо укладення нею оспорюваної угоди під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Залишаючи рішення суду в цій частині без змін, апеляційний суд взагалі не навів будь-яких доводів такому висновку.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2007 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.