Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Жайворонок Т.Є.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на 1/2 частину квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 2 лютого 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому після уточнення позовних вимог просив визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, визнати за ним і за колишньою дружиною – ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на спірну квартиру, мотивуючи свої вимоги тим, що 3 квітня 2009 року АДРЕСА_2 продана за 716 100 грн. і у той же день оформлено договір купівлі-продажу спірної квартири, яка придбана на ОСОБА_2 та її батька – ОСОБА_3, тому право покупця слід перевести на позивача.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї квартири, за ОСОБА_2 – на іншу 1/2 частину квартири.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 лютого 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального й процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про порушення його прав.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судом установлено, що 15 вересня 2001 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 (а. с. 8), а 6 серпня 2009 року шлюб було розірвано (а. с. 39).

3 квітня 2009 року ОСОБА_2 продала за 716 100 грн. АДРЕСА_2, що належала їй на праві власності на підставі свідоцтва від 15 вересня 2008 року, тобто у період знаходження подружжя в зареєстрованому шлюбі.

У той же день було придбано АДРЕСА_1 за 654 500 грн.

26 березня 2009 року позивач підписав нотаріально завірену заяву про надання згоди своїй дружині на укладання і підписання попереднього договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири, і також надав згоду на купівлю саме цієї квартири.

У попередньому договорі купівлі-продажу від 26 березня 2009 року покупцем квартири було зазначено ОСОБА_2, хоча в основному договорі покупцем квартири виступав батько відповідачки – ОСОБА_3

Суд першої інстанції, з’ясувавши обставини справи, давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що основний договір купівлі-продажу спірної квартири суперечить домовленостям між подружжям ОСОБА_1, а також умовам попереднього договору і заяві ОСОБА_1 Тобто з вини відповідачки позивач був позбавлений права власності на 1/2 частину квартири.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 2 лютого 2010 року скасувати, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.