Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Перечинському районі Закарпатської області (далі – відділення Фонду), третя особа – КП "Райагробуд", про відшкодування шкоди за касаційною скаргою відділення Фонду на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 9 липня 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 листопада 1989 року вона була травмована автобусом, належним Великоберезнянському райагробуду. Висновками лікарсько-трудової експертної комісії (далі – ЛТЕК) від 11 березня 1990 року та медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) від 31 березня 2003 року їй встановлено другу групу інвалідності у зв’язку з трудовим каліцтвом. Висновком судово-медичної експертизи від 28 травня 2003 року їй встановлено 40% втрати працездатності. Ухвалою Великоберезнянського районного суду від 17 лютого 2004 року затверджено мирову угоду між КП "Райагробуд" та ОСОБА_1, згідно з якою КП "Райагробуд" добровільно виплачує ОСОБА_1 одноразово 3 тис. грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом, та щомісяця, починаючи з 17 лютого 2004 року, по 136 грн. 66 коп. Стягнення коштів проводилось державною виконавчою службою в примусовому порядку. З січня 2008 року відшкодування не отримує, оскільки КП "Райагробуд" ліквідовано. Після уточнення позовних вимог просила стягнути з відділення Фонду на її користь утрачений заробіток у зв’язку з трудовим каліцтвом у розмірі 1 210 грн. щомісяця, з часу ухвалення рішення, допустивши рішення в частині стягнення суми в межах платежу за один місяць до негайного виконання.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 9 липня 2009 року, позов задоволено: встановлено факт отримання ОСОБА_1 28 листопада 1989 року трудового каліцтва із 40% втратою працездатності; стягнуто з відділення Фонду на користь ОСОБА_1 1 210 грн. на відшкодування шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва, виходячи зі ступеня втрати професійної працездатності, щомісяця, починаючи з 25 листопада 2008 року; рішення в частині відшкодування шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання про судові витрати.

Відділення Фонду звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 9 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 стала інвалідом і втратила частину працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, а тому завдана травмуванням шкода повинна відшкодуватись відділенням Фонду на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі – Закон №1105-XIV (1105-14) ).

Погодитись із висновками судів не можна з таких підстав. Закон №1105-XIV (1105-14) визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві .

За правилами ст. 14 Закону № 1105-XIV нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 456 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у зв’язку з заподіянням громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, пов’язаних з виконанням ним трудових обов’язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім’ї та особам, які перебувають на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку.

Судом установлено, що ОСОБА_1, працюючи на закритому акціонерному товаристві "Жорнавський лісокомбінат" (далі – ЗАТ "Жорнавський лісокомбінат"), 28 листопада 1989 року, прямуючи пішки на роботу, зазнала наїзду на неї належного Великоберезнянському райагробуду (правонаступником якого є КП "Райагробуд") автобусу під керуванням ОСОБА_2 який порушив Правила дорожнього руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з причини трудового каліцтва по дорозі на роботу строком на 1 рік до 1 квітня 1991 року, призначено пенсію. Актом огляду МСЕК від 19 березня 1991 року друга група інвалідності з указаним формулюванням причини інвалідності пролонгована до 1 квітня 1992 року. 13 квітня 1992 року актом огляду МСЕК пролонгована друга група інвалідності з причини трудового каліцтва по дорозі на роботу до 1 травня 1993 року. Актом огляду МСЕК від 31 березня 1993 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з причини трудового каліцтва та у подальших роках група інвалідності пролонговувалась з таким же формулюванням причини інвалідності.

Рішенням Великоберезнянського районного народного суду Закарпатської області від 4 грудня 1990 року з Великоберезнянського райагробуду на користь ОСОБА_1 стягнуто одноразову виплату за період з 29 березня 1990 року до 29 грудня 1990 року в розмірі 590 крб. 31 коп., а надалі - щомісяця до 29 березня 1991 року (дата медичного переосвідчення) по 65 крб. 49 коп.

У березні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ЗАТ "Жорнавський лісокомбінат" про стягнення моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом. На запит суду обласний центр медико-соціальної експертизи 31 березня 2003 року здійснив контрольний огляд ОСОБА_1 і скасував акт огляду МСЕК від 31 березня 1993 року в частині причини інвалідності, визнав ОСОБА_1 інвалідом другої групи інвалідності зі зміною причини інвалідності – трудове каліцтво по дорозі на роботу; довідки МСЕК від 31 березня 1993 року, від 31 березня 1994 року, від 9 березня 1995 року, від 11 березня 1996 року, якими ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності від трудового каліцтва без наявності акту про нещасний випадок за формою Н-1, визнані невірними та недійсними в частині причини інвалідності. Висновком судово-медичної експертизи від 28 травня 2003 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності. За заявою ОСОБА_1 суд провів заміну відповідача ЗАТ "Жорнавський лісокомбінат" на КП "Райагробуд". Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2003 року затверджено мирову угоду, згідно з якою КП "Райагробуд" добровільно виплачує ОСОБА_1 900 гр. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У подальшому ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП "Райагробуд" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом (щомісячних виплат на відшкодування втраченого заробітку та стягнення заборгованості). Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 17 лютого 2004 року затверджено мирову угоду, згідно з якою КП "Райагробуд" добровільно виплачує ОСОБА_1 одноразово 3 тис. грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом, та виплачує пожиттєво щомісяця, починаючи з 17 лютого 2004 року, по 136 грн. 66 коп.

28 березня 2005 року Великоберезнянським районним судом Закарпатської області видано виконавчий лист про стягнення з КП "Райагробуд" на користь ОСОБА_1 відповідних коштів, заборгованість за яким погашена до 17 лютого 2006 року.

Ухвалою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18 грудня 2007 року відмовлено в задоволенні подання підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби про зміну способу і порядку виконання рішення суду шляхом зобов’язання відділення Фонду сплачувати ОСОБА_1 щомісячні виплати на відшкодування втраченого заробітку. При цьому суд виходив із того, що положення Закону №1105-XIV (1105-14) щодо обов’язку відділення Фонду відшкодовувати працівникам шкоду, завдану здоров’ю при виконанні трудових обов’язків на підприємстві, з яким він знаходиться в трудових відносинах, не можуть бути застосовані до цих правовідносин, оскільки ОСОБА_1 отримала ушкодження здоров’я не при виконанні трудових обов’язків.

Відповідно до ст. ст. 450, 457 ЦК Української РСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Якщо каліцтво або інше ушкодження здоров'я заподіяно організацією або громадянином, не зобов'язаними сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами ст. ст. 440, 441, 450 цього Кодексу у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров'я і фактично одержуваної ним пенсії.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 працювала на ЗАТ "Жорнавський лісокомбінат", не перебувала в трудових відносинах з КП "Райагробуд", висновок судів про те, що нещасний випадок із ОСОБА_1 стався під час виконання нею трудових обов’язків, є помилковим, а застосування до даних правовідносин положень Закону №1105-XIV (1105-14) – передчасним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У порушення зазначених вимог процесуального закону суди повно та всебічно не перевірили обставини справи, належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, що підлягають.

Оскільки судові рішення цим вимогам процесуального закону не відповідають, що призвело до неправильного вирішення спору, то з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду Украйни

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Перечинському районі Закарпатської області задовольнити частково.

Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 9 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.