Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Алуштинської міської ради, Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" про визнання права власності, зобов’язання введення споруд в експлуатацію та проведення реєстрації за касаційною скаргою виконавчого комітету Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Алуштинської міської ради, Кримського республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" про визнання права власності, зобов’язання введення споруд в експлуатацію та проведення реєстрації, посилаючись на те, що будинок АДРЕСА_1 належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 2006 року.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки він 6 травня 2006року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0639 га біля будинку АДРЕСА_1

На вказаній земельній ділянці він побудував господарські споруди – гаражний бокс та баню.

Алуштинське відділення Сімферопольського міжміського бюро реєстрації та технічної інвентаризації внесло зміни до технічного паспорту, але у внесенні змін до Реєстру прав власності на нерухоме майно відмовило, посилаючись на те, що будівництво зазначених господарських споруд проведено самочинно.

ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на господарський блок літер "Г" із цокольним поверхом для обслуговування будинку АДРЕСА_1; зобов’язати виконавчий комітет Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим прийняти в експлуатацію зазначений блок; зобов’язати Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної експлуатації Автономної Республіки Крим зареєструвати за ним право власності на вказаний вище господарський блок.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2008 року, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на господарський блок за літерою "Г" з цокольним поверхом, розміром 21,10 м на 11, 50 м для обслуговування будинку АДРЕСА_1.

Зобов’язано виконавчий комітет Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим прийняти рішення про введення в експлуатацію вказаного господарського блоку.

Зобов’язано Кримське республіканське підприємство "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" провести за ОСОБА_3 реєстрацію права власності вище вказаного господарського блоку.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Касаційна скарга виконавчого комітету Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірні господарські споруди ОСОБА_3 побудовано на власній земельній ділянці, яка була відведена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без порушення прав інших осіб.

Однак з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте вказані вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Статтею 18 Закону України "Про основи містобудування" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Відповідно до ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

До 1 січня 2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) , яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва; з 1 січня 2009 року механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів встановлено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року № 923 (923-2008-п) .

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про основи містобудування" спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх

повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на вказане звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Але, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не звернув уваги на наведене та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі рішення вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу виконавчого комітету Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим частково задовольнити.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.