Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя,

У лютому 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Зазначав, що він з 1985 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 2 листопада 2007 року шлюб було розірвано.

Під час шлюбу подружжям за договором купівлі-продажу було придбано земельну ділянку площею 0, 375 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, на якій вподальшому збудовано жилий будинок і гараж.

Посилаючись на те, що згоди щодо поділу спільного сумісного майна між ними не досягнуто, просив визнати за ним право власності на ? частину вказаної земельної ділянки, ? частину будинку АДРЕСА_1 та ? частину гаражу.

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

Посилаючись на те, що в період шлюбу ОСОБА_5 не займався веденням домашнього господарства; вона є приватним підприємцем і спірну земельну ділянку було придбано та збудовано на ній жилий будинок і гараж за рахунок коштів від здійснення нею підприємницької діяльності, просила збільшити її частку в праві спільної сумісної власності подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 9/10 частин земельної ділянки, жилого будинку та гаражу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ним право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 375 га та ? частину жилого будинку АДРЕСА_1. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0, 375 га та ? частину жилого будинку АДРЕСА_1. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що з 1985 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу ними було придбано земельну ділянку площею 0, 375 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, на яку 16 квітня 2001 року ОСОБА_6 отримала державний акт на право приватної власності.

У 2002 році подружжя без належного дозволу та належно затвердженого проекту розпочало будівництво жилого будинку на зазначеній земельній ділянці.

Рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 24 липня 2003 року ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на самочинно збудований жилий будинок, а 20 жовтня 2005 року вона отримала свідоцтво про право власності на зазначений жилий будинок.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 2 листопада 2007 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Установивши, що спірне нерухоме майно було набуто ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час шлюбу і що ОСОБА_6 не надано доказів наявності обставин, за яких суд може відступити від засад рівності часток подружжя, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання за кожним з подружжя права власності на ? частину земельної ділянки, будинку та гаражу.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судових рішень.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.