Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С.,

Лященко Н.П., Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства "ЕКОС" (далі – ДП "ЕКОС") акціонерного товариства холдингової компанії "Київміськбуд" (далі – АТ ХК "Київміськбуд") до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання ордерів недійсними та виселення без надання іншого жилого приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 2 лютого 2010 року,

У грудні 2006 року ДП "ЕКОС" АТ ХК "Київміськбуд" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що в січні 2005 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу в ЖУ "Лівобережне" ДП "ЕКОС" АТ ХК "Київміськбуд" на підставі строкового договору та отримала ліжко-місце в гуртожитку по АДРЕСА_1. Наказом від 20 лютого 2006 року № 58-к вона була звільнена з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України. Вважають, що на підставі ч. 1 ст. 132 ЖК УРСР вона підлягає виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення. До того ж підлягають виселенню ОСОБА_4, ОСОБА_5, які вселилися у гуртожиток як тимчасові мешканці, а видані їм ордери № 35, № 36 від 2 серпня 2005 року не є спеціальними ордерами та не можуть бути визнані як такі, що відповідають вимогам ст. ст. 128, 129 ЖК УРСР, а тому їх слід визнати недійсними.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 лютого 2010 року, позовні вимоги ДП "ЕКОС" АТ ХК "Київміськбуд" задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Ухвалою Верховного Суду України від 6 лютого 2008 року було визначено, що судами першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України було залишено поза увагою заперечення відповідачок про те, що ОСОБА_3 звільнилася з роботи саме за угодою сторін, а не за власним бажанням без поважних причин, не за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину чи у зв’язку із закінченням строкового договору, крім того ОСОБА_4, ОСОБА_5 посилалися на те, що вселились у гуртожиток на підставі виданих їм ордерів, а тому вони не є тимчасовими мешканцями; копії ордерів на вселення в гуртожиток № 35, № 36 від 2 серпня 2005 року долучені до матеріалів справи. Суди залишили без належної оцінки такі ордери, підстави, обставини та порядок їх видачі, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин з ОСОБА_3 щодо виду трудового договору та підстав його припинення.

При новому розгляді справи суди виконали вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України, повно з’ясували обставини справи та установили, що ОСОБА_3 працювала у відповідача за строковим договором, який було припинено по його закінченню за п. 1 ст. 36 КЗпП України, що в силу ч. 1 ст. 132 ЖК України, яка передбачає виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення осіб, що працювали за строковим трудовим договором та припинили роботу без погляду на підстави припинення роботи.

За таких обставин, які підтверджені дослідженими доказами, висновок судів про обґрунтованість позовних вимог виселення без надання іншого жилого приміщення з підстав, передбачених ч. 1 ст. 132 ЖК України є правильним. Також є вірним і висновок судів про те, що видані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ордери № 35, № 36 від 2 серпня 2005 року є недійсними й ці особи підлягають виселенню з гуртожитку, оскільки встановлено, що ордери на зайняття двох ліжкомісць видані з порушенням вимог ст. 129 ЖК України не на підставі спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету, а їхнє проживання на підставі договору № 4395 від 8 вересня 2004 року припинилося 31 грудня 2004 року закінченням дії договору й у силу п. 6.3 цього договору вони зобов’язані звільнити займане приміщення (т.1 а.с. 21,22).

За таких обставин судові рішення у справі є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, тому касаційна скарга в силу ст. 337 ЦПК України підлягає відхиленню із залишенням оскаржуваних рішень без змін.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 2 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.