Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з електропостачання за касаційною скаргою акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" на рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2009 року,

У серпні 2008 року Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (далі – компанія) звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що компанія надавала послуги з електропостачання до квартири АДРЕСА_1, в якій проживає ОСОБА_1.

Проте відповідачка плату за отримані послуги належним чином не вносить, допустила заборгованість за послуги з електропостачання в сумі 4 582 грн. 45 коп., у зв'язку з чим позивач просив стягнути із ОСОБА_1. на його користь зазначену заборгованість.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2008 року позов задоволено в повному обсязі; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове, яким задоволенні позову відмовлено.

В обгрунтування касаційної скарги компанія посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка допустила заборгованість та дійшов висновку, що ця заборгованість підлягає стягненню в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності; заміна втраченого приладу обліку здійснюється за рахунок електропостачальника протягом 3 місяців, а позивач встановив новий лічильник з порушенням указаного строку; договір про надання послуг між сторонами не укладався, а тому своєю бездіяльністю позивач сприяв виникненню заборгованості в позивачки.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 68 ЖК України, п. 20 Правил користування електричною енергією для населення (далі – Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) , встановлено обов'язок наймача своєчасно вносити плату за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплову й електричну енергію та інші послуги).

За змістом п. 48 Правил (1357-99-п) за прострочення терміну внесення платежів за електричну енергію споживач несе відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 33 Правил (1357-99-п) у разі користування електричною енергією без приладу обліку з дозволу енергопостачальника розрахунки із споживачем здійснюються відповідно до середньомісячного споживання. Величина середньомісячного споживання електроенергії визначається за попередні 12 місяців, або за фактичний період споживання, якщо він менший 12 місяців.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що компанія здійснює постачання електричної енергії до квартири АДРЕСА_1, в якій мешкає ОСОБА_1. Оплата за спожиту електроенергію вносилася відповідачкою несвоєчасно та не в повному обсязі, в зв'язку з чим виникла заборгованість за період з вересня 2000 року до липня 2008 року в сумі 4 582 грн. 45 коп.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема з дорахунку заборгованості за спожиту електричну енергію, наданого позивачем, у зв'язку з відсутністю лічильника нарахування коштів до сплати проводилося за середньомісячним споживанням.

Таким чином, суд першої інстанції у порушення ст. 213 ЦПК України, п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України не врахував вимоги ст. 257 ЦК України, не застосував їх та помилково визначив розмір заборгованості за період з вересня 2000 року до липня 2008 року в сумі 4 582 грн. 45 коп., хоча позовну заяву було подано до суду лише в серпні 2008 року.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо необхідності застосування зазначеного строку, але разом із тим, усупереч ст. 213 ЦПК України не врахував, що позовні вимоги про стягнення заборгованості заявлено також і в межах позовної давності - за останні три роки до подання позову до суду, тобто за період із серпня 2005 року до серпня 2008 року; у порушення ч. 4 ст. 10, ч. 3 ст. 213 ЦПК України не з'ясував розмір заборгованості за вказаний період у межах позовної давності.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Частиною 3 ст. 16 цього Закону визначено принцип безперебійного надання споживачу комунальних послуг.

Судом першої інстанції встановлено, що через несплату заборгованості відповідачці надсилалися попередження про припинення електропостачання та її квартира відключалася від постачання електричної енергії, проте квартиру було самовільно підключено до електропостачання. Позивач фактично надавав послуги з постачання електричної енергії до квартири відповідачки й остання користувалася цими послугами.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка письмово відмовлялася від отримання нею вказаних послуг.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що послуги позивачем фактично надавалися; відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України будь-яких доказів щодо неотримання їх за весь спірний період відповідача не надала.

Проте апеляційний суд викладеного також не врахував і, дійшовши висновку про відсутність між сторонами укладеного договору про надання послуг, помилково відмовив у задоволенні позову.

За таких обставин ухвалені у справі рішення не можна визнати законними й обгрнутованими, вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2008 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.