Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною, та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 20 березня 2008 року,

У грудні 2004 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3. про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Зазначала, що їй на праві власності належала АДРЕСА_1. 9 грудня 2004 року вона внаслідок обману зі сторони раніше не відомих їй осіб уклала договір купівлі-продажу зазначеної квартири з відповідачами, що був посвідчений приватним нотаріусом Абрамовою В.І.

Посилаючись на те, що наміру продавати квартиру вона не мала, правочин вчинено під впливом обману, позивачка просила визнати його недійсним.

Крім того зазначала, що договір укладено на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки сума за яку нібито продана квартира становить 5 000 грн., що не відповідає її ринковій вартості.

У серпні 2005 року позивачка змінила підстави позову та просила визнати укладений 9 грудня 2004 року між нею та відповідачами договір купівлі-продажу спірної квартири недійсним з підстав ст. 225 ЦК України, посилаючись на те, що у момент укладення угоди вона не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними.

Заперечуючи проти позову, у січні 2005 року ОСОБА_2. та ОСОБА_3. пред’явили зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні квартирою.

Зазначали, що на підставі договору купівлі-продажу укладеного 9 грудня 2004 року між ними та ОСОБА_1. вони є співвласниками спірної квартири, проте остання перешкоджає їм у користуванні власністю. Просили виселити ОСОБА_1. зі спірної квартири та стягнути на їх користь 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В подальшому доповнили свої позовні вимоги та просили також зняти ОСОБА_1. з реєстрації за вищезазначеною адресою.

У листопаді 2007 року ОСОБА_2., ОСОБА_3. змінили позовні вимоги, пред’явили позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним укладеного між ними 9 грудня 2004 року договору купівлі-продажу з підстав ст. 230 ЦК України. Свої вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_1. навмисно ввела їх в оману, оскільки не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, навмисно приховала факт, що страждає слабоумством, її волевиявлення не відповідало її внутрішній волі та оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Одночасно просили застосувати правові наслідки передбачені ч. 2 ст. 230 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 грудня 2007 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2., ОСОБА_3. про визнання угоди недійсною також відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 20 березня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2., ОСОБА_3. просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення вимог ОСОБА_1 з підстав ст. 225 ЦК України, апеляційний суд всупереч вищезазначених норм процесуального права послався лише на висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи (а. с. 104-110), відповідно до якого на час укладання угоди 9 грудня 2004 року ОСОБА_1. за своїм психічним станом не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень давши переоцінку зазначеному висновку.

При цьому апеляційний суд залишив поза увагою вимоги ст. 212 ЦПК України та роз’яснення, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) відповідно до яких для визначення наявності у особи стану, коли вона не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.), на момент укладення спірної угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними (Аналогічне роз’яснення міститься в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р (v0009700-09) .).

Надавши перевагу одному з доказів – висновку експертизи, суд всупереч ст. ст. 212, 213 ЦПК України не навів в рішенні результатів оцінки інших зібраних у справі доказів, мотиви відмови у їх прийнятті.

Застосовуючи правила ст. 216 ЦК України, апеляційний суд не з’ясував, яка сума фактично була одержана позивачкою від ОСОБА_3. та ОСОБА_2. за договором, не дав належної правової оцінки наявним у справі доказам, зокрема розписці про одержання грошей (а. с.124 ).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог, апеляційний суд всупереч вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України взагалі не навів будь-яких висновків такому рішенню.

За таких обставин колегія суддів Судової палати вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 20 березня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.