Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємства фірми "Вікторія" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом приватного підприємства фірми "Вікторія" до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 жовтня 2008 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства фірми "Вікторія" (далі – ППФ "Вікторія") про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 1 квітня 2006 року він працював завідуючим Уладівським аптечним пунктом, який належав ППФ "Вікторія".

13 червня 2006 року ППФ "Вікторія" було видано наказ № 25 про його звільнення за власним бажанням та зроблено запис до трудової книжки.

Оскільки заяви про звільнення за власним бажанням він не писав, запис до трудової книжки про недійсність зазначеного вище запису було внесено без видання відповідного наказу.

13 червня 2006 року було видано інший наказ № 25 про його звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв`язку із втратою довір’я до нього з боку керівництва.

Після його звернення до ППФ "Вікторія" про надання доказів, які б підтвердили підстави його звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України, 2 жовтня 2006 року з грубим порушенням трудового законодавства було видано третій наказ № 43, яким наказ від 13 червня 2006 року № 25 скасовано та звільнено його з 13 червня 2006 року за п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником.

Останній наказ про звільнення до трудової книжки не внесено, розрахунку при звільненні він не отримав

ОСОБА_6 просив позовні вимоги задовольнити.

У грудні 2006 року ППФ "Вікторія" звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що 15 червня 2996 року ОСОБА_6 та його син вчинили розкрадання майна підприємства.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 9 жовтня 2008 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та зустрічних позовних вимог ППФ "Вікторія" відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування судових рішень в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про задоволення його позову.

У решті рішення Літинського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 жовтня 2008 року ОСОБА_6 не оскаржив.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Пунктом 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює

належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_6 допустив одноразове грубе порушення трудових обов’язків, а саме самовільно вивіз з аптечного пункту меблі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу) трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Установлено, що наказом ППФ "Вікторія" від 13 червня 2006 року ОСОБА_6 звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України за втратою довір’я (а. с. 7).

Наказом ППФ "Вікторія" від 2 жовтня 2006 року № 43 наказ від 13 червня 2006 року № 25 відмінено і цим же наказом ОСОБА_6 звільнено з роботи за грубе порушення трудових обов’язків керівника на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України із 13 червня 2006 року (а. с. 8).

Наказом ППФ "Вікторія" від 7 травня 2007 року внесено зміни до наказу від 2 жовтня 2006 року № 43 ( а. с. 118).

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 22 постанови Пленуму від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 1471, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначених положень закону до уваги не взяв, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_6; не з'ясував, чи мало місце порушення ним своїх трудових обов'язків, не перевірив коло цих обов'язків та не визначив, які саме обов'язки з їх числа ним порушено; чи могло це порушення бути підставою для розірвання трудового договору на підставах, визначених законом, і чи додержані власником або уповноваженим ним органом правила та порядок застосування дисциплінарних стягнень, передбачені ст. ст. 1471, 148, 149 КЗпП України.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на викладене постановлені судами рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 не можна визнати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 1 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 9 жовтня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до приватного підприємства фірми "Вікторія" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.