Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та його поділ,

У жовтні 2003 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що з 1985 року до 2002 року перебував у шлюбі з відповідачкою.

Під час шлюбу ними було придбано майно, в тому числі приміщення аптечного кіоску й перукарня, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке оформлено на ім‘я відповідачки, а також меблі, телевізор, відеомагнітофон, кухонний комбайн.

Оскільки у добровільному порядку вони не можуть дійти згоди щодо поділу майна, ОСОБА_1. просив визнати за ним право власності на вказані приміщення, а за ОСОБА_2. – на решту спільного майна, стягнувши з нього компенсацію різниці вартості часток.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 1 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 4 березня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю сторін. Виділено ОСОБА_1 в натурі та визнано за ним право власності на ? частину будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з приміщення "2-1" загальною площею 0,5 кв. м; частину приміщення "2-2" загальною площею 26,75 кв. м; приміщення "2-3" загальною площею 13,4 кв. м; приміщення "2-4" загальною площею 5,2 кв. м; приміщення "2-5" загальною площею 1,8 кв. м; приміщення "2-6" загальною площею 1,4 кв. м, всього загальною площею 49,05 кв. м, що на проекті поділу зафарбовано помаранчевим кольором, загальною вартістю 249 419 грн. 25 коп. та телевізор "Shivari-217". Виділено ОСОБА_2. в натурі та визнано за нею право власності на ? частину будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з приміщення "ІІ" загальною площею 6,3 кв. м; приміщення "1-1" загальною площею 22,8 кв. м; приміщення "І" загальною площею 11 кв. м; частину приміщення "2-2" загальною площею 8,95 кв. м, всього загальною площею 49,05 кв. м, що на проекті поділу зафарбовано блакитним кольором, загальною вартістю 200 060 грн. 75 коп. та набір меблів, відеомагнітофон, кухонний комбайн "Браун". Зобов’язано ОСОБА_1. в приміщенні "2-2" улаштувати цегляну перегородку, розділивши його на приміщення площею 8,95 кв. м та приміщення площею 26,75 кв. м відповідно до висновку експертизи. Зобов’язано ОСОБА_2. зробити дверний отвір із приміщення "1-1" у приміщення "2-2" з подальшою установкою дверного блоку відповідно до висновку експертизи. Зобов’язано сторони узгодити усі переобладнання з управлінням містобудування та іншими відповідними службами. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. 23 469 грн. 42 коп. компенсації різниці вартості майна. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 1 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 4 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.