Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 20 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 1 липня 2009 року,

У липні 2008 року Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького (далі – Університет) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення та стягнення заборгованості за користування гуртожитком, посилаючись на те, що з 1996 року ОСОБА_1 із сином - ОСОБА_2, проживає в кімнаті №803 студентського гуртожитку АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 було поселено в цей гуртожиток на час виконання нею обов’язків по медичному обслуговуванню студентів у медпункті університету за клопотанням керівника першої Черкаської міської лікарні, в якій вона працювала на посаді завідуючої медпунктом університету.

Спільне рішення адміністрації університету та профкому про надання ОСОБА_1 кімнати в гуртожитку не приймалось, ордер на вселення їй не видавався.

15 лютого 2006 року ОСОБА_1 звільнена з посади завідуючої медпунктом за ст. 38 КЗпП України, а 22 травня 2007 року вона звільнена з роботи з міської лікарні за ст. 38 КЗпП України.

Університет посилався на те, що на підставі ст. 132 ЖК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають виселенню зі спірної кімнати без надання іншого житла, оскільки їх поселення в гуртожиток відбулося в зв’язку з роботою ОСОБА_1 у лікарні, у трудових відносинах з університетом вона не перебувала та не перебуває, добровільно звільнити приміщення вони відмовляються.

Крім того, ними своєчасно не вноситься оплата за користування гуртожитком, у зв’язку з чим утворилась заборгованість у сумі 797,14 грн.

Університет просив позовні вимоги задовольнити.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість виплатили, то під час розгляду справи Університет зменшив свої позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за користування гуртожитком.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 20 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 1 липня 2009 року, позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 ставлять питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, ухвалення нового рішення про виселення з наданням іншого жилого приміщення.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не перебувала з Університетом у трудових відносинах, а вселена в гуртожиток Університету лише тимчасово на час роботи в Черкаській першій міській лікарні на посаді завідуючої медпунктом їхнього навчального закладу, звільнена із займаної посади за власним бажанням без поважних причин, а тому на неї не поширюються гарантії, встановлені ст. 125 ЖК України.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Згідно із ч. 1 ст. 127 ЖК України гуртожитки можуть використовуватися для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Так, у гуртожитках можуть проживати працівники медичних, культурно-просвітницьких установ, торгових та інших установ і організацій, які безпосередньо обслуговують працівників і службовців цих організацій і членів їх сімей.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 ЖК України осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено з гуртожитку лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Згідно з абзацом 3 ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено також і осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Згідно з пп. 2 п. 41 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жилу площу в гуртожитку, не менш як десять років.

Установлено, що 22 травня 1991 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до Черкаської першої міської лікарні на посаду завідуючої медичним пунктом педінституту ( а. с. 23).

Відповідно до листа головного лікаря цієї лікарні від 25 липня 2008 року на підставі договору між Університетом і цією лікарнею остання здійснює медичне обслуговування студентів цього Університету, у тому числі і в організованому на базі університету медичному пункті. За клопотанням лікарні ОСОБА_1 була тимчасово вселена в студентський гуртожиток № 5 Університету на період виконання нею обов’язків по обслуговуванню студентів у медичному пункті університету.

ОСОБА_1 зареєстрована у кімнаті №803 гуртожитку у будинку АДРЕСА_1 з 22 березня 1996 року, ОСОБА_2 зареєстрований у цій кімнаті з 29 квітня 1998 року, реєстрація місця проживання здійснена на підставі заяви для реєстрації, засвідченої ректором Університету ( а. с. 69).

Рішенням виконавчого комітету Соснівської районної ради від 21 квітня 2004 року № 243 ОСОБА_1 прийнята на квартирний облік разом зі своїм сином та включена до списку загальної черги з дня прийняття рішення (а. с. 27).

15 лютого 2006 року ОСОБА_1 звільнилася з посади завідуючої медичним пунктом Університету за ст. 38 КЗпП України, а 22 травня 2007 року звільнилася з роботи з Черкаської першої міської лікарні за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а. с. 24).

Але ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 разом зі своїм сином були вселені в спірну кімнату у зв`язку з роботою ОСОБА_1 у медичному пункті Університету, де пропрацювала на займаній посаді більше 14 років, в якому обслуговувала студентів цього Університету; не перевірив належним чином доводів ОСОБА_1 про надання їй на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету університету ордера на спірну житлову площу, який видавався особисто проректором Університету Орисичем Г.А. у 1994 та 1996 роках, та був зданий нею паспортисту Університету, на підставі чого вона з сином були вселені в гуртожиток. Крім того, без перевірки суд залишив доводи ОСОБА_1 про те, що вона із сином проживала в тій частині гуртожитку, яка була відведена для проживання осіб, які працюють в університеті, а студенти в цій частині гуртожитку не проживають (а. с. 20 - 21).

За таких обставин висновки суду про те, що на ОСОБА_1 не поширюються гарантії, встановлені ст. 125 ЖК України і вона із сином підлягає виселенню із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення є передчасними.

Ураховуючи викладене, судами попередніх інстанцій допущені порушення норм матеріального й процесуального права, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа – переданню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 20 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 1 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.