Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" до ОСОБА_1 про визнання договору про виплату авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 3 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2009 року,

У квітні 2008 року державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" (далі - ДП "Завод ім. В.О. Малишева") звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в зв'язку з використанням підприємством раціоналізаторської пропозиції від 25 вересня 2003 року № 9 "Автоматизована система комерційного обліку природного газу на підприємстві" 12 квітня 2005 року між підприємством і ОСОБА_1 укладено договір № 611дп про виплату останньому авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції.

Вважаючи вказаний договір незаконним, оскільки він був укладений під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а саме: щодо відповідності раціоналізаторської пропозиції умовам надання правової охорони й авторства відповідача, оскільки рацпропозиція ставить лише завдання та визначає ефект, що може бути отриманий від її використання, без вказівки конкретного рішення; а також з порушенням нормативно-правових актів, а саме: положень Методичних рекомендацій про порядок складання, подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затверджених наказом Держпатенту України від 27 серпня 1995 року № 131 (v0131223-95) , Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності, затвердженого Указом Президента України від 18 вересня 1992 року № 479/92 (479/92) , і локальних актів підприємства, позивач просив визнати цей договір № 611дп недійсним.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 3 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2009 року, позов задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при визнанні пропозиції раціоналізаторською було допущено порушення як нормативно-правових актів, які регулюють питання правової охорони раціоналізаторської пропозиції, так і локальних актів підприємства, які є обов’язковими при поданні заяви на раціоналізаторську пропозицію; позивач не є автором раціоналізаторської пропозиції, так як вона ставить лише завдання та визначає ефект, що може бути отриманий від її використання, без вказівки конкретного рішення, що є підставою для визнання договору про виплату ОСОБА_1 авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції недійсним як такого, що укладений унаслідок помилки з боку позивача щодо обставин, які мають істотне значення.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до чч. 3, 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , яка була чинною на час ухвалення судами судового рішення, роз’яснено, що угода може бути визнана недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Ці правила не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

За змістом ч. 1 п. 53 Тимчасового положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженого Указом Президента України від 18 вересня 1992 року № 479/92 (479/92) , договір про виплату авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції є реалізацією майнових прав співавтора раціоналізаторської пропозиції.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням ПТС ДП "Завод імені В.О. Малишева" від 30 жовтня 2003 року постановлено вважати пропозицію від 25 вересня 2003 року № 9 "Автоматизована система комерційного обліку природного газу на підприємстві" раціоналізаторською та прийняти її до введення на підприємстві.

Згідно зі свідоцтвом на раціоналізаторську пропозицію, виданим 25 вересня 2003 року ДП "Завод імені В.О. Малишева" колективу авторів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, вказана пропозиція від 25 вересня 2003 року № 9 визнана раціоналізаторською.

ДП "Завод імені В.О. Малишева" з 1 жовтня 2003 року використовує раціоналізаторську пропозицію від 25 вересня 2003 року № 9 "Автоматизована система комерційного обліку природного газу на підприємстві".

12 квітня 2005 року з ОСОБА_1 укладений договір № 611-дп про виплату авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суди не звернули уваги на те, що предметом позову є визнання договору про виплату авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції недійсним, оскільки він укладений внаслідок помилки, а зосередили свою увагу виключно на оцінці відповідності раціоналізаторської пропозиції умовам новизни та визнали, що ОСОБА_1 не є автором цієї рацпропозиції, хоча такі вимоги не заявлялись, і в порушення ст. 213 ЦПК України не звернули уваги на те, що раціоналізаторська пропозиція використовується позивачем з жовтня 2003 року, свідоцтво про раціоналізаторську пропозицію, яке захищене законодавством України, позивачем не оспорене, й факт реєстрації раціоналізаторської пропозиції та факт її використання також ним не оспорюється, хоча договір про виплату авторської винагороди за використання раціоналізаторської пропозиції є реалізацією майнових прав співавтора рацпропозиції та є невід’ємною частиною самої раціоналізаторської пропозиції.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 3 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.