розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватне підприємство "Аріадна", Миколаївська міська рада, виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про встановлення порядку користування жилим приміщенням і зміну договору найму жилого приміщення та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року,

У лютому 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат площею 35, 75 кв.м. Дві суміжні кімнати площею 11,3 кв.м та 16,75 кв.м займають відповідачі, а ізольовану кімнату площею 7,7 кв.м – вона. Указувала, що в добровільному порядку вони не можуть домовитись про порядок користування жилим приміщенням квартири. Посилаючись на те, що відповідачі не дають згоди на укладення з нею окремого договору найму жилого приміщення, просила змінити договір найму зазначеного жилого приміщення, зобов’язавши приватне підприємство "Аріанда" укласти з нею окремий договір найму жилого приміщення на ізольовану кімнату площею 7, 7 кв.м.

У травні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1. Указувала, що в спірній квартирі проживає з колишнім чоловіком, ОСОБА_3, сином ОСОБА_4 та займає ізольовану кімнату площею 8, 1 кв.м, а інші дві кімнати займає її колишній чоловік і син. ОСОБА_1, яка є матір’ю ОСОБА_3, у спірній квартирі не проживає. Посилаючись на те, що згода між сторонами щодо порядку користування квартирою не досягнута, просила визначити порядок користування спірною квартирою.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1: виділено ОСОБА_2 кімнату площею 8,1 кв.м, а ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 – кімнати площею 11,7 кв.м та 14,2 кв.м з балконом площею 0,9 кв.м, кухню, коридор, убиральню залишено в спільному користуванні.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року рішення районного суду скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено, Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Змінено договір найму квартири АДРЕСА_1: виділено в користування ОСОБА_1 кімнату площею 8, 1 кв.м, а ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 суміжні кімнати площею 11,7 кв.м і 15, 4 кв.м та балкон площею 0, 9 кв.м.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити її позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 площею 35, 2 кв.м. відноситься до державного житлового фонду та складається з двох суміжних кімнат площею 15, 4 кв.м, 11, 7 кв.м та ізольованої кімнати площею 8, 1 кв.м.

Наймачем спірної квартир є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 22).

На час вирішення справи в суді, крім наймача, у квартирі зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2

12 лютого 2008 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (т. 1 а.с. 39).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 і задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що ізольована кімната площею 8, 1 кв.м не може бути самостійним предметом договору найму, оскільки вона за розміром значно менша від установленої законом для надання одній особі, що призведе до погіршення житлових умов ОСОБА_1 і визнання її такою, що потребує поліпшення житлових умов.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 і часткове задоволення позову ОСОБА_2, апеляційний суд посилався на те, що виділена ОСОБА_1 кімната площею 8, 1 кв.м відповідає вимогам ст. 63 ЖК України та може бути предметом окремого договору найму жилого приміщення.

Однак із висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки цих висновків суди дійшли з порушенням процесуальних і матеріальних норм права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення зазначеним вимогам не відповідають .

Так, дійшовши висновку про те, що кімната площею 8. 1 кв.м відповідає вимогам ст. 63 ЖК України й може бути предметом окремого договору найму жилого приміщення, апеляційний суд у порушення норм ст. ст. 213, 215 ЦПК України не зазначив мотивів відмови в позові ОСОБА_2 про виділення в користування окремої кімнати та не дав оцінки її доводам щодо непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі з 2000 року.

З’ясування зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, ураховуючи, що захисту підлягає порушене право, а відповідно до роз’яснень, викладених в абз. 4 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

У порушення вимог ст. 212 ЦПК України апеляційний суд не звернув уваги на висновок експертного дослідження від 19 жовтня 2009 року № 120-1675 (т. 2 а.с. 91-97), з якого вбачається, що спірна квартира має інше планування та інший розмір кімнат, у зв’язку із самочинним переплануванням окремих приміщень квартири, у результаті яких зменшена площа кімнат, а саме: площа ізольованої кімнати складає 7,3 кв.м, площа суміжних кімнат складає 15, 4 кв.м. та 12, 61 кв.м.

Судами також не перевірено й не дано оцінки з точки зору дотримання ч. 3 ст. 50 ЖК України при зміні договору найму, зокрема, чи є технічна можливість укладення окремих договорів найму на спірну квартиру, ураховуючи санітарні й технічні вимоги, розмір підсобних приміщень (туалет 1,2 кв.м, ванна кімната 2 кв.м, кухня 5,1 кв.м), склад сім’ї сторін та можливість спільного користування підсобними приміщеннями.

Крім того, судами допущені й інші порушення процесуальних норм права, які відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про зміну договору найму жилого приміщення, суди в порушення вимог ст. 33 ЦПК України не обговорили питання про залучення до участі у справі відповідачем Миколаївську міську раду, визначивши її процесуальне положення як третьої особи, у той час як квартира АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади, а судами вирішено питання про її права та обов’язки.

При цьому суди не врахували роз’яснення, викладені в абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК України (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення, крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 17 грудня 2009 року та рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.