Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – комунальне підприємство "Житлосервіс "Куренівка" Оболонського району м. Києва, про вселення, виселення, усунення перешкод у користуванні квартирою, визнання права власності на ? частину квартири та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 травня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 жовтня 1997 року вона та її матір, ОСОБА_5, отримали свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_5 належну їй ? частину цієї квартири подарувала сестрі, ОСОБА_2, відповідно до договору дарування від 9 листопада 2007 року. У спірній квартирі зареєстрована тільки ОСОБА_1, ОСОБА_2 у квартирі не зареєстрована й не мешкає. Без її згоди ОСОБА_2 вселила до квартири свою дочку, ОСОБА_3, та її чоловіка – ОСОБА_4, і забрала оригінал свідоцтва про право власності на квартиру від 28 жовтня 1997 року та технічний паспорт на квартиру. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 своєю поведінкою перешкоджають їй проживати у спірній квартирі, як співвласнику. ОСОБА_1 просила вселити її до квартири, зобов’язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у здійсненні права користування належною їй на праві власності частиною квартири, витребувати в ОСОБА_2 оригінал свідоцтва про право власності на квартиру та технічний паспорт на квартиру, визнати за нею право власності на ? частину квартири, виселити ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з квартири, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 2 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 травня 2009 року, позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, вселено ОСОБА_1 до зазначеної квартири, виселено зі спірної квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення, у задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати зазначені судові рішення в частині виселення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з квартири без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на невідповідність висновків судів у цій частині обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_1 є власником ? частини квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є членами сім’ї позивачки, вони зареєстровані за іншими адресами, де зберігають за собою право користування житловою площею, згоду на їх проживання в спірній квартирі ОСОБА_1 не давала, а тому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають виселенню з квартири без надання іншого жилого приміщення.

З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Згідно зі ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначала, що вона є власником ? частини квартири на підставі договору дарування від 12 лютого 2009 року. Такі ж відомості вона повідомила апеляційному суду у своїх поясненнях на апеляційну скаргу, долучивши ксерокопію договору дарування ? частини квартири з відміткою про державну реєстрацію за нею цієї частини квартири 16 лютого 2009 року (а.с. 157-160).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст.ст. 212- 214, 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув, належним чином доводів апелянта не перевірив, оцінки їм не дав, хоча ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.