розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом кредитної спілки "Актив" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором за касаційною скаргою кредитної спілки "Актив" на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року,

У березні 2009 року кредитна спілка "Актив" (далі – КС "Актив") звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 грудня 2007 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1. надано кредит у сумі 10 тис. грн. з виплатою 40 % річних. За умовами кредитного договору ОСОБА_1. зобов’язувався повертати проценти за кредитом щомісяця, а основну суму кредиту – повернути до 26 грудня 2009 року. Для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_2 та ОСОБА_3. 30 грудня 2007 року уклали з КС"Актив" договір поруки, за яким зобов’язувались відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1. у разі невиконання ним умов кредитного договору. У зв’язку з тим, що ОСОБА_1. неналежним чином виконував свої обов’язки за кредитним договором, заборгованість складає 20 754 грн. 10 коп. Просила стягнути з відповідачів солідарно суму боргу за кредитним договором.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь КС "Актив" 20 754 грн. 10 коп., 30 грн. на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 207 грн. 54 коп. судового збору. У задоволенні позову КС "Актив" до ОСОБА_2 і ОСОБА_3. відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі КС "Актив" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 30 грудня 2007 року КС "Актив" та ОСОБА_1. уклали договір кредиту № БЛАГ/Г 692 згідно з яким ОСОБА_1. надано кредит у сумі 10 тис. грн. зі сплатою 40 % річних строком до 26 грудня 2009 року (а.с. 5).

У забезпечення зобов’язання за договором кредиту КС "Актив" 30 грудня 2007 року уклало з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. окремі договори поруки (а.с. 6, 7).

Задовольняючи позов КС "Актив" про стягнення з ОСОБА_1. боргу за кредитним договором, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ним порушено умови кредитного договору, у зв’язку із чим сума боргу підлягає стягненню саме з ОСОБА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову КС "Актив" до ОСОБА_2 і ОСОБА_3. суди виходили з того, що оскільки договори поруки укладались із кожним поручителем окремо, то солідарна відповідальність до поручителів застосована бути не може та кредитор може пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.

Однак з висновками погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалені судами попередніх інстанцій рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит – це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент (тут і далі закони в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Фінансова послуга – це операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за

рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Фінансовою, зокрема, вважається послуга з надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 цього ж Закону).

Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а також якщо це прямо передбачено законом фізичним особам – суб'єктам підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 5 Закону).

Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має

право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (ч. 3 ст. 5 цього ж Закону).

Згідно з пп. 3, 4 ч. 1 ст. 34 зазначеного Закону уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Частина 2 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у ч. 1 цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України "Про кредитні спілки" також передбачає, що ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону передбачено, що кредитна спілка надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм і змісту ч. 3 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів членам своєї спілки за рахунок капіталу самої кредитної установи (який формується з внесків членів кредитної спілки) не потребує отримання ліцензії, на відміну від діяльності з надання кредитів іншим особам або надання кредитів за рахунок залучених коштів, яка потребує ліцензування.

Ухвалюючи судові рішення, суди в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановили, за рахунок яких коштів надавалися ОСОБА_1. фінансові кредити – капіталу самої КС "Актив" чи залучених коштів, чи отримав позивач ліцензію на право здійснення діяльності з надання таких фінансових послуг на час укладення угоди з відповідачем; чи правомірними у зв’язку із цим є дії позивача з надання грошових коштів у позику під проценти (фінансового кредиту) ОСОБА_1.

Крім того, правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК України).

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми поручителі, які спільно поручились, відповідають перед кредитором солідарно. У разі укладення декількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов’язання ч. 3 ст. 554 ЦК України не застосовується.

У такому випадку кредитор має право пред’явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, відповідно до яких кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником як солідарні боржники.

Як убачається зі змісту позовної заяви КС "Актив", позивач на підставі ст. 554 ЦК України та окремих договорів поруки посилався на солідарну відповідальність кожного з поручителів і боржника (а.с. 3).

За таких обставин суду слід було уточнити підставу позову – ч. 1 ст. 554 ЦК України чи ч. 3 ст. 554 ЦК України, і в залежності від цього вирішувати спір. З урахуванням наведеного з висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог до поручителів не можна погодитись.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального й процесуального права.

Ураховуючи вищевикладене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу кредитної спілки "Актив" задовольнити частково.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Енергодарського міського суду Запорізької області.