Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: ВГІРФО Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Радченко Надія Андріївна, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, виселення і вселення та за позовом ОСОБА_2,ОСОБА_3 до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_1, про визнання права користування жилим приміщенням, визнання рішення Громадської комісії з житлових питань при Голосіївській районній у м. Києві державній адміністрації і розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації незаконними, ордеру недійсним та зобов'язання надати житло за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 травня 2007 року Голосіївська державна адміністрація в м. Києві надала їй на підставі ордера кімнату АДРЕСА_1.

Проте вселитися до спірної кімнати вона не може, оскільки ОСОБА_4. і його син, ОСОБА_3, самовільно зайняли кімнату та в добровільному порядку її не звільняють.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка просила усунути їй перешкоди в користуванні зазначеним приміщенням і виселити відповідачів з цієї кімнати.

У жовтні 2007 року ОСОБА_2. і ОСОБА_3 звернулися до суду з указаним позовом, зазначаючи, що вони фактично займають спірну кімнату та потребують поліпшення житлових умов. ОСОБА_2. тривалий час перебуває на квартирному обліку з поліпшення житлових умов та має переважне право на кімнату, що звільнилася.

Вважаючи, що спірну кімнату дали ОСОБА_1 незаконно, позивачі з урахуванням уточнень просили визнати за ними право користування вказаною кімнатою, визнати рішення громадської житлової комісії при Голосіївській районній у м. Києві державній адміністрації від 12 квітня 2007 року, розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 3 травня 2007 року № 485 незаконними й ордер від 11 травня 2007 року недійсним.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 8 листопада 2007 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

Ухвалою того ж суду від 7 липня 2008 року позовну заяву ОСОБА_3 (одного з позивачів) залишено без розгляду.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено усунути їй перешкоди в користуванні спірним приміщенням; виселити з нього ОСОБА_2., ОСОБА_3; вселити до зазначеної кімнати ОСОБА_1; в задоволенні позову ОСОБА_2. відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; позов ОСОБА_2. задоволено, визнано рішення громадської житлової комісії при Голосіївській районній у м. Києві державній адміністрації від 12 квітня 2007 року, розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 3 травня 2007 року № 485 незаконними й ордер від 11 травня 2007 року недійсним; зобов'язано Голосіївську районну в м. Києві державну адміністрацію видати ОСОБА_5 ордер на спірну кімнату.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2. і відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що на момент видання ОСОБА_1 ордеру ОСОБА_2. відповідно до ст. 54 ЖК України мав право на отримання жилого приміщення, яке звільнилося у спірній квартирі, оскільки ОСОБА_5. є людиною похилого віку, інвалідом ІІ групи, він тривалий час працював на одному підприємстві та перебував на квартирному обліку, сім'я ОСОБА_5 складається з трьох осіб, а тому має переважне право на зайняття спірної кімнати.

Однак з такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 54 ЖК України ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов, надається йому, а в разі відсутності такого наймача – іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частиною другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку.

Отже, цією нормою законодавцем визначено право надати наймачу за наявності його письмового прохання звільнене ізольоване приміщення в квартирі в разі, якщо останній потребує поліпшення житлових умов; інших підстав переважного надання приміщення, що звільнилося в квартирі, цією статтею не визначено.

Підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов визначені ст. 34 ЖК України. Зокрема, п. 1 ч. 1 цієї статті встановлено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Відповілно до п. 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (470-84-п) потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок.

Пунктом 2 постанови виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, Президії Київської міської ради профспілок від 15 липня 1985 року № 582 (ra0582051-85) "Про порядок застосування у м. Києві "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" установлено, що потребують поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають жилу площу до 7,5 кв. м включно на кожного члена родини.

Пунктом 3 цієї постанови визначено, що жилі приміщення у м. Києві надаються громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі, але не більш однієї кімнати на одну особу і не менш, як 9 кв. м жилої площі (рівень середньої забезпеченості громадян у м. Києві).

Виходячи зі змісту наведеного, суд може задовольнити позовні вимоги наймача про надання звільненого в квартирі жилого приміщення за умови, що ця особа подала відповідне письмове прохання, вона потребує поліпшення житлових умов, тобто має на кожного члена родини жилу площу нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок, який у м. Києві становить 7,5 кв. м і загальний розмір жилої площі не перевищуватиме 13,65 кв. м на кожного члена сім’ї і додаткової жилої площі, якщо наймач або член його сім’ї має на неї право, або зайва жила площа являє собою ізольовану кімнату розміром, меншим за рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

Згідно зі ст. 35 ЖК України, п. 17 постанови Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (470-84-п) "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), квартири, тощо, не беруться на квартирний облік протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов.

Відповідно до ч. 5 ст. 54 ЖК, якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2. з 1972 року перебував у трудових відносинах з ДП "Комуніст". У 1982 році на підставі спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету від 15 вересня 1983 року йому на сім'ю в складі 4 осіб, а саме: на нього - ОСОБА_2., його дружину - ОСОБА_6., їхніх синів ОСОБА_7. і ОСОБА_3, надано кімнату в квартирі АДРЕСА_2 (жилою площею 17,1 кв. м).

У лютому 1994 року шлюб між ОСОБА_2. і ОСОБА_6. розірвано.

У березні 2001 року ОСОБА_6. отримала ордер на сім'ю з двох осіб (на себе та сина – ОСОБА_3) на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3(жилою площею 17,2 кв. м).

Згідно з ордером від 13 травня 2004 року ОСОБА_2. на одну особу надано кімнату АДРЕСА_1 жилою площею 13,2 кв. м (а.с. 53 т. 1).

У червні 2004 року ОСОБА_3 знявся з реєстрації в кв. АДРЕСА_3 та прописався у кімнату АДРЕСА_1.

У травні 2007 року ОСОБА_1 як науково-педагогічному працівнику видано ордер на спірну кімнату.

Проте, суд апеляційної інстанції вказаних вимог і обставин справи належним чином до уваги не взяв, не врахував, що ОСОБА_2. і ОСОБА_6. розірвали шлюб, разом не проживають, остання не є членом сім'ї ОСОБА_2. і отримала разом із ОСОБА_3. квартиру жилою площею 17, 2 кв. м.; ОСОБА_3, отримавши жилу площу відповідного розміру разом з матір'ю, зареєструвався в кімнаті № 7 жилою площею 13,2 кв. м, де проживає батько, в 2004 році, а також те, що на момент видання ордера на спірну кімнату № 1 строк, передбачений ст. 35 ЖК України, п. 17 постанови Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 (470-84-п) "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР", не закінчився, тому в 2007 році визнати ОСОБА_2. таким, що потребує поліпшення житлових умов шляхом надання йому жилого приміщення, що звільнилося в квартирі, не можна. Крім того, навіть з урахуванням ОСОБА_3 як члена сім'ї наймача загальний розмір жилої площі при наданні їм спірної кімнати перевищував би 13,65 кв. м на кожного члена сім’ї, оскільки він становить 30, 4 кв. м.

За таких обставин і враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про законність і правомірність видання ОСОБА_1 ордера на спірну кімнату, ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.