Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", відокремленого підрозділу "Локомотивне депо "Здолбунів" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" на рішення апеляційного суду Рівненської області від 24 грудня 2009 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця", відокремленого підрозділу "Локомотивне депо "Здолбунів" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що на підставі укладеного з відповідачем контракту працювала провідником пасажирських вагонів в поїздах приміського сполучення. 12 лютого 2009 року відповідачем контракт з нею було розірвано по п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Підставою розірвання контракту стало виявлення при перевірці поїзда у вагоні, який вона обслуговувала, 12 безквиткових пасажирів. Наказом від 17 червня 2009 року дату її звільнення змінено на 25 лютого 2009 року. Посилаючись на те, що її звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності, а квитки пасажирам вона видати не змогла, оскільки ті зайшли у вагон після зупинки, позивачка просила поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Рівненського міського суду від 30 жовтня 2009 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 24 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Поновлено ОСОБА_6 на посаді провідника пасажирського вагону у поїздах приміського сполучення та стягнуто з державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" на її користь 17 554 грн. 66 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У касаційній скарзі державне територіально-галузеве об’єднання "Львівська залізниця", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив із того, що факт перевезення безквиткових пасажирів є самостійною передбаченою контрактом підставою його розірвання, а тому, виявивши такий факт, відповідач правомірно розірвав трудовий договір з позивачкою.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про задоволення позову апеляційний суд вказав, що умова контракту, яка встановлює додаткову, крім передбачених законом, підставу його розірвання погіршує становище працівника, а тому згідно зі ст. 9 КЗпП України є недійсною. До того ж при звільненні позивачки з роботи відповідач порушив встановлений порядок застосування дисциплінарного стягнення.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Частиною 3 ст. 15 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту загального користування за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 764 (764-97-п) . Серед інших категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, цим переліком віднесено і провідників пасажирських вагонів.

Судом установлено, що позивачка працювала у відповідача на підставі укладеного трудового контракту провідником пасажирських вагонів в поїздах приміського сполучення. Пунктом 15 укладеного з нею контракту було передбачено додаткові підстави для його дострокового розірвання, крім тих, які встановлені законом. Однією з таких підстав контрактом визначено перевезення безквиткових пасажирів. В період дії контракту 23 січня 2009 року при перевірці поїзду № 838 сполученням Львів-Здолбунів на дільниці Задвір’я-Броди ревізорами РНКП Львівської залізниці у вагоні, який обслуговувала провідник ОСОБА_6 - позивач по справі, було виявлено 12 безквиткових пасажирів.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у відповідача правових підстав для дострокового розірвання трудового контракту з позивачкою по п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Висновок апеляційного суду про те, що зазначена вище умова контракту є недійсною як така, що порушує становище працівника у порівнянні з законодавством України, є помилковим, оскільки законом допускається встановлення контрактом як особливою формою трудового договору умов його дострокового розірвання (ч. 3 ст. 21 КЗпП України).

Оскільки ж відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підстави, передбачені контрактом, є самостійною підставою припинення трудового договору, положення щодо порядку застосування стягнень, на порушення якого як на підставу поновлення позивачки на роботі послався апеляційний суд, на спірні правовідносини не поширюється.

Таким чином судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 24 грудня 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Рівненського міського суду від 30 жовтня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.