Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – Погребищенська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на жилий будинок у порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 9 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 5 березня 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на жилий будинок у порядку спадкування.

Зазначала, що з п’ятирічного віку вона мешкала в будинку АДРЕСА_1, що належав подружжю ОСОБА_8 та ОСОБА_9, та виховувалася в їхній сім’ї, оскільки своїх дітей вони не мали. Сприймали її як рідну дочку, піклувалися про неї, утримували її, остання є її тіткою (рідна сестра матері).

У подальшому вона турбувалася про них, допомагала матеріально та в господарстві, тітка неодноразово говорила про те, що все їхнє майно перейде до неї, як єдиної спадкоємиці, так як ОСОБА_9 інших родичів не мали.

У 2006 році помер ОСОБА_8, а ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_9, вона їх поховала, зробила поминальні обіди за власні кошти.

ОСОБА_9 заповіт на позивачку не складала, а остання й не наполягала, оскільки вважала, що є єдиною спадкоємицею й зможе оформити спадщину на законних підставах.

Проте, коли звернулася до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини, дізналася, що тітка заповіла все своє майно ОСОБА_7

Посилаючись на те, що ОСОБА_9 на час складання заповіту перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також була введена в оману відповідачем, ОСОБА_6 просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 9 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької від 5 березня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 квітня 1978 року №3 (v0003700-78) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка була чинною на час прийняття судами рішень, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. (Аналогічні роз’яснення містяться й у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) .)

На порушення вимог ст. 213 ЦПК України в рішенні суду не зазначено, на підставі якої норми матеріального права вирішено спір.

Судом установлено, що 23 жовтня 2007 року ОСОБА_9 склала заповіт на ім’я ОСОБА_7, який посвідчено державним нотаріусом Погребищенської державної нотаріальної контори Швецем О.В.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначала, що ОСОБА_9 останній час перед смертю перебувала в стані, під час якого не могла розуміти своїх дій, керувати ними, у зв’язку з тимчасовими розладами психіки, нервовими потрясіннями, тому неправильно сприймала реальність, що й стало наслідком її волевиявлення, у зв’язку із чим і просила призначити по справі посмертну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_9

Крім того, ОСОБА_6 стверджувала, що під час складання заповіту ОСОБА_9 була введена в оману ОСОБА_7

Згідно із ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов’язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) роз'яснено, що для визначення наявності у особи стану, коли вона не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.), на момент укладення спірної угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. (Аналогічне роз’яснення міститься в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) .)

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 60, 212- 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; доводів позивачки належним чином не перевірив; не вирішив питання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_9; узагалі належним чином не обґрунтував і не вмотивував свого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив рішення, що ґрунтувалося на припущенні щодо психічного стану ОСОБА_9 на час складання заповіту.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги також не звернув; належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 9 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 5 березня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.