Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" про відшкодування моральної шкоди,

У грудні 2005 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що тривалий час працював на вугільному підприємстві ДП "Шахта ім. Ю.О. Гагаріна" у підземних, несприятливих та шкідливих умовах. Під час виконання ним трудових обов’язків, отримав професійне захворювання. Згідно висновків обласної травматологічної МСЕК від 13 лютого1993 року він втратив працездатність на 70 % з причин профзахворювання й хронічного бронхіту та йому встановлена друга група інвалідності. За висновком МСЕК від 20 липня 1994 року йому встановлено 25 % втрати професійної працездатності по професійному захворюванню - вібраційна хвороба і встановлена друга група інвалідності. При проведеному переосвідченні висновком МСЕК від 27 жовтня 1995 року за сукупністю: по професійному захворюванню - хронічний бронхіт встановлено 45 % втрати професійної працездатності та 25 % по професійному захворюванню - вібраційна хвороба і підтверджена друга група інвалідності. Унаслідок ушкодження здоров’я він постійно хворіє. Крім матеріальної шкоди, яка виплачується, йому також завдана моральна шкода, яку він оцінив у розмірі 70 тис. грн. та просив стягнути на свою користь з відповідача.

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки від 12 січня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено стягнути на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 35 тис. грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2010 року рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 12 січня 2006 року змінено в частині розміру стягнутої на користь позивача моральної шкоди з 35 тис. грн. до 120 грн. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що на час встановлення позивачу втрати працездатності та встановлення групи інвалідності висновком МСЕК у 1994 та 1995 роках діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрі України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , згідно з якими розмір відшкодування завданої моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших виплат. Оскільки на час виникнення у позивача права на отримання такого відшкодування розмір мінімальної заробітної плати складав 60 тис. крб, що складало 0,6 грн. - на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 120 грн.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Статтею 12 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року № 2694- ХІІ, а також статтею 440-1 ЦК УРСР, доповненою до ЦК УРСР (1540-06) Законом від 6 травня 1993 року встановлена відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди, завданої громадянину діями іншої особи, яка порушила їх законні права, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під час встановлення позивачу втрати працездатності висновком обласної травматологічної МСЕК від 13 лютого1993 року та у наступні періоди: 20 липня 1994 року, 27 жовтня 1995 року, 22 листопада 1996 року, 12 грудня 1997 року, 5 лютого 1999 року та 13 лютого 2001 року ( а.с. 11-50) позивачу встановлювалася втрата професійної працездатності та інвалідність, що пов’язане з його роботою у відповідача.

Як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій визнано, що відповідач має відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду, пов’язану з порушенням його законних прав унаслідок небезпечних та шкідливих умов праці, що призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Факту завдання позивачу моральної шкоду фактично не спростовує і сам відповідач, проте оспорює її розмір.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до ст. 12 Закону України "Про охорону праці" визначено моральну шкоду, завдану позивачу в розмірі у 35 тис. грн. із 70 тис. грн., яку він просив стягнути на свою користь.

Апеляційним судом безпідставно та внаслідок неправильного застосування п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрі України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) та введених у дію з 1 липня 1993 року визначено розмір моральної шкоди у 120 грн.

Встановлено, що ще до введення в дію цих Правил позивачу висновком МСЕК встановлена втрата працездатності, до цього часу діяли Правила відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, завданої працівникам і службовцям каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 3 липня 1984 року № 690 (v0690400-84) , які не обмежували розмір відшкодування моральної шкоди.

Крім того до пред’явлення позивачем позову, відповідач не відшкодував йому моральну шкоду, а з 11 липня 2001 року Правила від 23 червня 1993 року втратили чинність.

Ураховуючи, що судом першої інстанції рішення постановлене відповідно до норм законодавства і в апеляційного суду не було підстав для його зміни, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без зміни рішення суду першої інстанції,

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2010 року скасувати із залишенням без зміни рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 12 січня 2006 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.