розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_5 про визнання ордеру недійсним,

У липні 2009 року позивачі, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначали, що рідна тітка позивачки ОСОБА_3 – ОСОБА_6 – з 1978 року проживала у кімнаті АДРЕСА_1. У жовтні 2008 року вона померла.

Останні 12 років ОСОБА_6 хворіла, за два роки до смерті їй було встановлено інвалідність й вона отримувала мінімальну пенсію. Вони у цей період вселилися у кімнату до ОСОБА_6, доглядали її, вели спільне господарство.

Після смерті ОСОБА_6 дізналися, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 23 грудня 2008 року гуртожиток на АДРЕСА_1 визнаний жилим будинком для малосімейних.

Рішенням житлової комісії від 27 листопада 2008 року ОСОБА_5 був виданий ордер на спірне жиле приміщення.

Посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_6 вони залишилися проживати у спірному жилому приміщенні, оплачують комунальні послуги, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили визнати ордер, виданий ОСОБА_5, недійсним.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним ордер № 201, виданий 27 листопада 2008 року на ім‘я ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Виконавчий комітет Вінницької міської ради у касаційній скарзі просить ухвалені у справі рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а касаційна скарга виконавчого комітету Вінницької міської ради – частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, задовольняючи позов, виходив із того, що на момент видачі ордеру відповідачці – 27 листопада 2008 року у кімнаті АДРЕСА_1 проживала сім‘я ОСОБА_4, оплачували квартирну плату та комунальні послуги, а отже ордер у порушення вимог ст. 58 ЖК України був виданий не на вільне жиле приміщення.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що з 1978 року у кімнаті АДРЕСА_1 проживала рідна тітка позивачки ОСОБА_3 – ОСОБА_6 Сім‘я ОСОБА_3 вселилися у 2006 році до ОСОБА_6 та доглядала її до смерті – до жовтня 2008 року.

Відповідно до ст. ст. 128- 130 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом (5464-10) та іншими актами законодавства Української РСР.

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Відповідно до п. 17 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 (208-86-п) громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити у займані приміщення своїх неповнолітніх дітей. Вселення інших членів сім‘ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету і комітету комсомолу підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім‘ї громадянина, які проживають разом з ними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не з‘ясував, чи були позивачі членами сім‘ї ОСОБА_6, чи надавався профспілковим комітетом підприємства дозвіл (а з моменту передачі гуртожитку у комунальну власність – виконавчим комітетом Вінницької міської ради) на їх вселення, чи була ця кімната постійним їхнім місцем проживанням, де зареєстровані позивачі.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити, касаційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради – задовольнити частково.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 27 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.