Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитними договорами та встановлення нікчемності умов договорів за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі – АКБ "Укрсоцбанк") про визнання незаконним підвищення процентної ставки за укладеними нею з відповідачем кредитними договорами та встановлення нікчемності умов цих договорів щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку. Позивачка зазначала, що 1 червня та 23 серпня 2006 року уклала з АКБ "Укрсоцбанк" кредитні договори, за якими отримала в банку суми кредиту під 11,5 та 12,5 процентів відповідно. До закінчення строку дії договорів, в листопаді 2008 року вона отримала від банку листа з пропозицією змінити процентну ставку на 14 процентів та проекти додаткових договорів щодо підвищення процентних ставок. Оскільки листи не несли інформації щодо наявності передбачених договорами підстав для зміни процентної ставки вона звернулася до банку за відповідними роз’ясненнями, а 2 грудня 2008 року здійснила черговий платіж згідно з графіком погашення кредитів. Однак банк здійснений нею платіж зарахував вже за підвищеною ставкою. За таких обставин позивачка просила суд визнати дії банку щодо підвищення з 3 листопада 2008 року процентних ставок за укладеними з нею в 2006 році кредитними договорами незаконними, зобов’язати банк віднести здійснені нею платежі на погашення кредиту за обумовленими в договорах при їх укладенні процентними ставками та визнати недійсними умови договорів, які передбачають право банку змінювати процентну ставку в односторонньому порядку.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії АКБ "Укрсоцбанк" щодо підвищення процентних ставок за укладеними з ОСОБА_6 1 червня та 23 серпня 2006 року кредитними договорами та зобов’язано банк здійснити перерахунок здійснених ОСОБА_6 платежів, зарахувавши їх на погашення наступних платежів. В решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і в апеляційному порядку не переглядалося.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі помилково скасоване ним рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заслухавши пояснення представника АКБ "Укрсоцбанк" ОСОБА_7 на заперечення касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про визнання незаконними дій банку щодо підвищення процентних ставок за укладеними з ОСОБА_6 1 червня та 23 серпня 2006 року кредитними договорами та про зобов’язання банку здійснити перерахунок здійснених ОСОБА_6 платежів, зарахувавши їх на погашення наступних платежів, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами цих договорів не досягнуто згоди у письмовій формі щодо підвищення розміру процентних ставок за договорами, що відповідно до закону тягне за собою недійсність такої умови договорів та неправомірність дій банку щодо зарахування здійснених нею чергових платежів за новими підвищеними ставками.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що позивачка після отримання листа банку з пропозицією змінити розмір процентної ставки за укладеними з нею кредитними договорами сплачувала щомісячні платежі з урахуванням зміненої процентної ставки, тобто вчинила дію, яка свідчить про її згоду із запропонованим підвищенням процентної ставки.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі.

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України).

Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Судом встановлено, що 1 червня та 23 серпня 2006 року ОСОБА_6 укладено кредитні договори з АКБ "Укрсоцбанк", за умовами яких розмір процентної ставки становить 11,5 та 12,5 процентів відповідно. Згідно з умовами кожного із цих договорів у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішеннями Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначеного договором. Про намір змінити розмір процентів Кредитор зобов’язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також подати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів, він зобов’язаний протягом зазначеного вище строку підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до договору та повернути її кредитору. У разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованим кредитором розміром процентів позичальник зобов’язаний протягом вказаного вище строку повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному розмірі. Після сплати позичальником зазначених сум дія договорів вважається припиненою.

Також судом встановлено, що 21 жовтня 2008 року банком було направлено позивачці 2 листи з пропозицією підписати додаткові угоди до укладених нею кредитних договорів про підвищення процентних ставок по кожному з договорів до 14 процентів з 3 листопада 2008 року. У зазначений строк позивачка додаткових угод не підписала, так само як і не повернула банку існуючої заборгованості за кредитними договорами. В подальшому позивачка здійснювала поточні платежі згідно з передбаченими кредитними договорами графіками, а банк зараховував як платежі за новою процентною ставкою.

Факт сплати позивачкою поточних платежів згідно з графіком та зарахування їх банком за новою процентною ставкою апеляційний суд розцінив як згоду позивачки з новою процентною ставкою. Однак при цьому апеляційний суд не врахував, що у зв’язку з непідписанням позивачкою додаткових угод, які передбачають новий розмір процентної ставки, умови кредитних договорів про новий розмір процентних ставок є нікчемними і новий розмір процентної ставки застосуванню не підлягає.

Апеляційний суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув та не з’ясував чи звертався банк до суду про визнання умов договорів щодо нового розміру процентної ставки дійсними та чи ухвалювалося судом відповідне рішення. Разом з тим, зазначені обставини мають визначальне значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є передчасним.

Таким чином, апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.