Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську до ОСОБА_6, треті особи: Клінічне об'єднання швидкої медичної допомоги м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ОСОБА_7, про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 вересня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2008 року,

У грудні 2005 року виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську Дніпропетровської області (далі – ВВД ФСС) звернулася до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що 10 квітня 2002 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), що сталася з вини водія ОСОБА_6, який керував автомобілем "Мерседес-Бенц", фельдшер швидкої медичної допомоги ОСОБА_7 під час виконання посадових обов’язків отримала тілесні ушкодження, що призвели до тимчасової втрати працездатності.

Указаний нещасний випадок був визнаний таким, що пов’язаний з виробництвом, роботодавцем було складено акт за формою Н-1, а ВВД ФСС нараховані та здійснені належні потерпілій страхові виплати.

Оскільки ОСОБА_6 як винна особа в заподіянні ОСОБА_7 шкоди добровільно відшкодувати ВВД ФСС здійснені виплати відмовився, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у порядку регресу 13562 грн. 27 коп. страхових виплат.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 вересня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2008 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача 13330 грн. 60 коп. виплаченої в порядку регресу матеріальної шкоди.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 Л . посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку із чим порушує питання про скасування судових рішень у частині задоволених вимог і ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ВВД ФСС провів страхові виплати потерпілій від нещасного випадку на виробництві, який стався з вини відповідача, тому правовідносини між сторонами не охоплюються сферою загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і здійснені ВВД ФСС страхові виплати є для нього шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України, яка в порядку регресу повинна бути відшкодована відповідачем.

Однак погодитися з таким висновком судів не можна.

С удами встановлено, що внаслідок ДТП, що сталася 10 квітня 2002 року з вини ОСОБА_6, фельдшер швидкої медичної допомоги ОСОБА_7 під час виконання посадових обов’язків отримала тілесні ушкодження, що призвели до тимчасової втрати працездатності .

Цей нещасний випадок був визнаний таким, що пов’язаний з виробництвом; роботодавцем було складено акт за формою Н-1.

У зв’язку із цим нещасним випадком ВВД ФСС було нараховано та здійснено ОСОБА_7 виплату 12643 грн. 60 коп. одноразової допомоги, 687 грн. щомісячних страхових виплат за період з 18 квітня 2005 року до 30 вересня 2005 року та 231 грн. 67 коп. виплат за листками непрацездатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма міститься в главі 82 ЦК України (435-15) й регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Згідно із ч. 2 ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) (далі – Закон № 1105-ХІV (1105-14) ) страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

На підставі ст. 46 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування, яке здійснюється за рахунок: внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до цього Закону (1105-14) штрафів і пені зі страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10) ; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. Законом України № 1105-ХІV (1105-14) не передбачено право Фонду соціального страхування, який здійснив страхову виплату застрахованій особі, зворотної вимоги до винної особи. Таке право страховика передбачено ст. 993 ЦК України лише в разі виплати ним страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Проте суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню, і, установивши, що ДТП, в результаті якої ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, сталася з вини ОСОБА_6 і що ця пригода визнана такою, що пов’язана з виробництвом, та ВВД ФСС здійснило ОСОБА_7 страхові виплати у зв’язку з втратою нею працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, що відповідно до Закону № 1105-ХІV (1105-14) є обов’язком позивача, дійшов помилкового висновку про те, що проведення ним таких виплат застрахованій особі є заподіянням ВВД ФСС шкоди в розумінні ст. 1166 ЦК України й відповідно наявності в позивача права зворотної вимоги до винної особи з підстави, передбаченої ч. 1 ст. 1191 ЦК України.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача.

Оскільки фактичні обставини справи встановлені судами правильно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст. 341 ЦПК України ухвалені судові рішення в частині задоволених вимог скасувати й постановити нове рішення про відмову в позові.

Ці судові рішення в частині вимоги, у задоволенні якої було відмовлено, у касаційній скарзі не оскаржуються.

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 вересня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 липня 2008 року в частині задоволених вимог скасувати. У позові відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Дніпропетровську до ОСОБА_6 про відшкодування шкоди відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.