Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення завдатку, повернення майна та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення завдатку в сумі, еквівалентній 5 000 доларів США та додатково суму у розмірі завдатку, 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди0, повернення майна.

Позивач зазначав, що між ним та відповідачкою була досягнута домовленість про продаж відповідачкою йому АДРЕСА_1 за 15 000 доларів США.

Для забезпечення виконання зобов?язання він передав відповідачці 5 000 доларів США, про що була написана останньою розписка від 2 квітня 2006 року. Решту суми відповідачка повинна була сплатити після укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири.

Оскільки відповідачка відмовилась укласти договір купівлі-продажу квартири з посиланням на підвищення цін, позивач просив стягнути з неї суму завдатку в розмірі, еквівалентному 5 000 доларам США та додатково суму у розмірі завдатку, еквівалентній 5 000 доларам США.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідачки 10 000 грн. на відшкодування заподіяної її неправомірними діями моральної шкоди, зобов?язати відповідачку повернути йому речі, які він за дозволом відповідачки перевіз в її квартиру після передачі завдатку та які відповідачка відмовляється повернути.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення завдатку та моральної шкоди відмовлено.

Додатковим рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2006 року відмовлено у задоволенні позовних вимог про повернення майна.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 2 квітня 2006 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 5 000 доларів США в рахунок оплати АДРЕСА_1, про що відповідачкою була написана розписка про отримання грошей в якості завдатку та передана позивачу.

7 червня 2006 року ОСОБА_2 відмовилась продавати квартиру.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми завдатку та додатково суми у розмірі завдатку, суд виходив з того, що 2 квітня 2006 року між позивачем і відповідачкою не було укладено договору купівлі-продажу квартири, тому передані на виконання цього договору 5 000 доларів США не є завдатком, а ураховуючи просту письмову форму розписки є договором позики, за яким у відповідачки відсутній обов?язок повернення боргу, оскільки показаннями свідків підтверджено повернення нею позивачу 5 000 доларів США.

Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна.

Не встановивши факту укладення між сторонами договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 з дотриманням обов?язкової нотаріальної форми, суд дійшов обґрунтованого висновку, що передана позивачем відповідачці сума 5 000 доларів США в рахунок домовленості сторін про купівлю позивачем у майбутньому цієї квартири не є завдатком.

Разом з тим, розглянувши спір, суд дійшов помилкового висновку про укладення сторонами договору позики 5 000 доларів США у простій письмовій формі, що підтверджується розпискою від 2 квітня 2006 року, оскільки ця розписка не містить суттєвих умов договору позики, передбачених ст. 1046 ЦК України, зокрема обов?язку позичальника повернути суму позики, та не дав оцінки поясненням самих сторін, які фактично не заперечували наведених в розписці обставин передачі грошей.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано суду оригінал розписки, яка свідчить, що позивач 2 квітня 2006 року передав відповідачці 5 000 доларів США за продажу АДРЕСА_1, вартість якої складає 15 000 доларів США.

Статтею 545 ЦК України передбачено підтвердження виконання зобов?язання розпискою кредитора про одержання виконання або наявністю боргового документа у боржника.

Пояснюючи наявність боргового документа у позивача (кредитора), відповідачка вказала на повернення їй позивачем кольорової ксерокопії розписки від 2 квітня 2006 року замість оригіналу при поверненні нею 5 000 доларів США, отриманих за цією розпискою, з приводу чого вона зверталась до правоохоронних органів.

Підтримуючи свої вимоги про повернення завдатку, позивач вказував про передачу ним ксерокопії розписки відповідачці ще 2 червня 2006 року за її проханням для пред?явлення чоловіку та доньці; та заперечував факт перевірки заяви відповідачки правоохоронними органами.

У порушення вимог ст. ст. 10, 185, 212- 215 ЦПК України, суд повно і всебічно і повно не з?ясував обставини справи, безпосередньо не дослідив докази (крім пояснень свідків), якими сторони доводили свої вимоги та заперечення, зокрема, не дослідив матеріали звернення позивачки до правоохоронних органів.

Суд також не встановив характер правовідносин, що виникли між сторонами та підтверджуються розпискою від 2 квітня 2006 року, не дав оцінки змісту цього письмового доказу та поясненням сторін про передачу позивачем відповідачці 5 000 доларів США за продажу йому квартири.

Рішення суду, крім того, не містить мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд, на порушення вимог ст. 308 ЦПК України, на наведені порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права уваги не звернув та залишив без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи свій висновок результатами перевірки заяви ОСОБА_1 Феодосійським МВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим, матеріали якої, згідно протоколів судових засідань, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції досліджені не були.

Ураховуючи викладене, рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року та ухвала Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року

підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Додаткове рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 березня 2006 року про відмову у задоволенні позовних вимог про повернення майна у зв?язку з добровільним поверненням цього майна відповідачкою під час розгляду справи не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 квітня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.