Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого:Патрюка М.В.,

суддів:Костенка А.В.,Перепічая В.С.,Мазурка В.А.,Прокопчука Ю.В.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Ізмаїльської митниці до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення за касаційною скаргою Ізмаїльської митниці на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2008 року,

У грудні 2006 року Ізмаїльська митниця звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що наказом Придунайської митниці від 13 вересня 2004 року № 612 заступнику начальника Придунайської митниці ОСОБА_1 було надано вказану службову квартиру. 23 березня 2006 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади та в порядку переведення 16 жовтня 2006 року направлено до Старобільської митниці.

Оскільки ОСОБА_1 припинив трудові відносини з Придунайською митницею, то відповідно до норм чинного законодавства Ізмаїльська митниця просила виселити його зі службового приміщення з усіма особами, які з ним мешкають, без надання іншого житла.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2008 року, позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Ізмаїльська митниця ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судові рішення не відповідають цим вимогам.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 одинокою особою, разом з якою проживає двоє неповнолітніх дітей, тому відповідно до ст. 125 ЖК України її не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Судами встановлено, що 1 листопада 2003 року Ізмаільською митницею було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 7-8).

Згідно із випискою з рішення від 19 лютого 2004 року № 188 вказану квартиру визнано службовою (а. с. 9).

Наказом Придунайської митниці від 13 вересня 2004 року № 612 ОСОБА_1 надано зазначену квартиру на його сім’ю у складі трьох осіб (а. с. 10).

Згідно з наказами Державної митної служби України від 9 червня 2005 року № 504 (v0504342-05) та № 953, від 7 жовтня 2005 року № 953 з 17 жовтня 2005 року Придунайську митницю ліквідовано та створено Ізмаїльську митницю, службові квартири передано на оперативний облік Ізмаїльської митниці (а. с. 12-15).

Наказом Державної митної служби від 9 жовтня 2006 року № 933-к ОСОБА_1 із займаної посади з 13 жовтня 2006 року в порядку переведення направлено до Старобільської митниці ( а.с. 18).

26 квітня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано ( а.с. 66).

Відповідно до ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

ОСОБА_2 має двох неповнолітніх дітей (а. с. 60, 94).

Відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" (1727-15) одинока особа - особа, яка не має працездатних родичів, зобов'язаних за законом її утримувати.

Одинокою матір'ю (одиноким батьком) вважається особа, яка

відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) має право на призначення допомоги на дітей одиноким матерям, крім вдів та вдівців з дітьми, матерів (батьків) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті (Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства фінансів України 30 квітня 2002 року № 226/293/169 (z0466-02) ).

Згідно зі ст. 18-1 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Ураховуючи наведене, суд не врахував, що відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, та в рішенні не зазначив, чому вважає ОСОБА_2 одинокою особою, яка не може бути виселена без надання іншого жилого приміщення.

Апеляційний суд на викладене уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позову вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Ізмаїльської митниці задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.