Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства", третя особа – відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Приморському районі м. Одеси, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої у зв’язку з ушкодженням здоров’я на виробництві та зобов’язання надати документи за касаційною скаргою державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2009 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2009 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 березня 1945 року з нею стався нещасний випадок на виробництві. Позивачка була визнана інвалідом війни та інвалідом першої групи з втратою працездатності 80 % безстроково. Рішенням народного суду Ворошиловського району м. Одеси від 23 квітня 1956 року стягнуто з ФЗО № 5 на користь ОСОБА_6 щомісячно починаючи з 26 березня 1956 року і до кінця життя по 302 руб. На даний час ФЗО № 5 ліквідовано. Правонаступником його є Одеське професійно – технічне училище № 16. Починаючи з 1991 року позивачка не отримує жодних виплат. Починаючи з 1 квітня 2001 року страхові виплати позивачці повинен виплачувати Фонд соціального страхування від нещасних випадків, як це передбачено Законом України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) . Однак, Фонд не виплачує ОСОБА_6 страхові виплати, оскільки відповідач відмовляється передати Фонду пакет документів, необхідних для здійснення страхових виплат. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та стягнути з відповідача заборгованість з виплати відшкодування шкоди за період з 1 січня 1991 року по 1 квітня 2009 року у розмірі 212 653 (двісті дванадцять тисяч шістсот п’ятдесят три) грн. 15 коп., відшкодувати заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн. та зобов’язати відповідача передати до Фонду всі документи, необхідні для нарахування страхових виплат.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" на користь ОСОБА_6 заборгованість з виплати по відшкодуванню шкоди у розмірі 156 353 грн. 54 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2009 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2009 року в частині відмови у задоволенні позову про зобов’язання надати документи скасовано та в цій частині ухвалено рішення, яким позов задоволено. Зобов’язано державний професійно-технічний навчальний заклад "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" сформувати особову справу ОСОБА_6 та передати її до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Приморському районі м. Одеси для продовження виплат ОСОБА_6 у зв’язку із отриманою травмою. В решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі державний професійно-технічний навчальний заклад "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення з державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" заборгованості з виплати по відшкодуванню шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6, починаючи з 1991 року не отримує страхове відшкодування у зв’язку з отриманням травми на виробництві, яка сталася 6 березня 1945 року. Оскільки пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) на підприємства, установи, організації, які не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди потерпілим на виробництві або членам їх сімей до набрання чинності цим законом, покладається обов’язок виплатити цю заборгованість, а також вказана заборгованість підлягає виплаті за час, що не перевищує трьох років, то державний професійно-технічний навчальний заклад "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" зобов’язаний виплатити ОСОБА_6 заборгованість з виплати відшкодування шкоди за період з квітня 2002 року по квітень 2009 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про зобов’язання відповідача передати особову справу Фонду для здійснення страхових виплат та ухвалюючи в цій частині рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такий обов’язок покладено на відповідача законом.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що 6 травня 1945 року ОСОБА_6 отримала травму на виробництві, унаслідок чого їй було встановлено 80 % втрати професійної працездатності та встановлено першу групу інвалідності безстроково. Крім того вона є інвалідом війни безстроково.

Рішенням народного суду Ворошиловського району м. Одеси від 23 квітня 1956 року із ФЗО № 5 на користь ОСОБА_6 стягнуто щомісячно починаючи з 26 березня 1956 року та до кінця життя виплати у зв’язку з каліцтвом по 302 руб.

Починаючи з 1991 року ОСОБА_6 зазначені виплати не отримує.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи, організації не відшкодували матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, виплачується цими підприємствами, установами організаціями.

Пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 квітня 2001 року.

За змістом Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) з 1 квітня 2001 року обов’язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Стягуючи з державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" на користь ОСОБА_6 заборгованість по відшкодуванню шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, за період з квітня 2002 року по квітень 2009 року, судом першої інстанції не звернуто уваги, що з підприємства стягується заборгованість, яка існувала до 1 квітня 2001 року, а починаючи з 1 квітня 2001 року обов’язок по виплаті заборгованості покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, при цьому необхідно застосовувати обмеження часом, тобто стягувати заборгованість за час, що не перевищує трьох років, як зазначено у пункті 22 ППВСУ № 6 від 27 березня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".

Відповідно до пункту 12 ППВСУ № 6 від 27 березня 1992 року з подальшими змінами та доповненнями "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" розмір відшкодування шкоди, пов’язаної з втратою потерпілим заробітку у зв’язку з ушкодженням здоров’я, встановлюється виходячи із ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я. Якщо у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК УРСР (1963 року) потерпілому призначено пенсію у зв’язку з ушкодженням здоров’я то розмір відшкодування визначається за відрахуванням із утраченого заробітку відповідно до суми призначеної пенсії.

Судом на зазначене уваги не звернуто.

Крім того, за змістом рішення суду повинно бути мотивовано із зазначенням встановлених судом обставин, які мають значення для справи, їх юридичної оцінки, а також визначених відповідно до них правовідносин.

В рішенні суду першої інстанції необхідно наводити мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, чи були порушені, не визначені або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, із зазначенням норм закону, на підставі яких вирішено справу, з аргументацією своїх висновків щодо прийняття рішення.

Отже, судом не повно з’ясовані обставини справи та не надано їм оцінки.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного професійно-технічного навчального закладу "Одеський професійний ліцей будівництва та комунального господарства" задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 червня 2009 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2009 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.