Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Державного казначейства України на рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що постановою Каховського районного суду Херсонської області від 12 грудня 1996 року до нього було незаконно застосовано адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на сім діб. Постановою Голови Верховного Суду України від 1 лютого 1999 року вказану постанову скасовано із закриттям провадження у справі. Вважаючи, що викладеним, а також тим, що він був позбавлений волі протягом семи діб, йому завдана моральна шкода, яка виражена в порушенні його нормальних життєвих зв’язків, погіршенні відносин з оточуючими людьми та керівництвом, що змусило його змінити місце проживання, просив поновити йому строк позовної давності, оскільки про своє право на відшкодування моральної шкоди він дізнався лише у вересні 2008 року під час консультації в юриста, та стягнути на його користь на відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 31 липня 2009 року в задоволені позову відмовлено у зв’язку із закінченням строку позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 3 тис. грн.

У касаційній скарзі Державне казначейство України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив із наявності та доведеності факту порушення прав позивача шляхом незаконного застосування до нього адміністративного арешту, позбавлення волі протягом семи діб, що завдало йому моральної втрати, призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Разом з тим, ухвалюючи рішення, апеляційний суд вважав, що кошти на відшкодування зазначеної моральної шкоди необхідно стягнути з Державного казначейства України.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 13 Закону суд визначає розмір моральної шкоди, яка відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету .

Згідно з п. 1.3 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 2 лютого 2007 року № 28 (z0149-07) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2007 року за № 149/13416 (z0149-07) (чинного при ухваленні рішення суду першої інстанції), виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету. Аналогічне міститься й у п. 1. 3 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженому наказом Державного казначейства України від 4 лютого 2008 року № 39 (z0110-08) і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 9 лютого 2008 року за № 110/14801 (z0110-08) , чинному з 20 лютого 2008 року.

Проте на наведене апеляційний суд уваги не звернув, у резолютивній частині рішення помилково вказав про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди з Державного казначейства України, а не з Державного бюджету України в установленому законодавством порядку та не врахував, що порядок виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів регламентується на кожен рік відповідним нормативно-правовим актом.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі в якості співвідповідача орган, діями чи рішенням якого позивачу завдано шкоди. Так, у абз. 2 п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз’яснено, що орган, рішеннями, діями чи бездіяльністю якого заподіяна шкода позивачу, залучається до участі у справі разом із Державним казначейством України.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України зазначене є безумовною підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд.

За таких обставин судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 31 липня 2009 року та апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.