розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 вересня 2004 року він уклав із відповідачем договір оренди земельної ділянки, що розташована на території Чаруківської сільської ради та належить йому на праві власності, однак цей договір не підписаний головою правління-генеральним директором ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство", не відповідає вимогам закону та не містить істотних умов, передбачених законом для такого виду договорів, а також не зареєстрований у встановленому порядку.

Позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 6 вересня 2004 року між ним та ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство".

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 16 грудня 2008 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суди як першої, так й апеляційної інстанцій виходили з того, що оспорюваний позивачем договір оренди земельної ділянки є недійсним, так як він не містить усіх визначених законом істотних умов для договорів такого виду, при цьому містить неузгоджені з позивачем виправлення, об’єкт оренди фактично не визначений, договір підписано не головою правління-генеральним директором ВАТ "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство", а іншою особою, і договір не пройшов державної реєстрації.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації і з огляду на положення частини першої статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України, частини другої статті 125 ЗК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) й статті 18 Закону України "Про оренду землі" – є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Судом установлено, що договір оренди земельної ділянки від 6 вересня 2004 року не містить передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотних умов, державної реєстрації цього договору оренди не здійснено.

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073 (2073-98-п) , а відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (134/2003) на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов’язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, а також договорів оренди земельних ділянок.

Договір оренди земельної ділянки від 6 вересня 2004 року в державному підприємстві "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" не зареєстрований.

Виходячи з наведеного, спірний договір, який не зареєстрований у встановленому законом порядку та щодо якого сторонами в належній формі не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди земельної ділянки, не є укладеним.

Відповідно до статті 215 ЦК України недійсним може бути визнано лише укладений договір; у разі, якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212- 1215 ЦК України).

Суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення про визнання недійсним договору, який є неукладеним.

За таких обставин колегія суддів визнає, що при вирішенні справи судом неправильно застосовані норми матеріального права, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 29 серпня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 грудня 2008 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Луцьке ремонтно-транспортне підприємство" про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.