розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про стягнення грошових коштів і витребування майна із чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року,

У травні 2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він був власником квартири № 7 у АДРЕСА_1. ОСОБА_2. є власником квартири № 6, а ОСОБА_3. – квартири № 5 у цьому ж будинку. У користуванні відповідача знаходилися господарські споруди: навіси під літерами "Е1" і "Ч1" та сарай № 1. 11 листопада 2006 року ОСОБА_2. продав йому господарські споруди – навіси під літерами "Е1" і "Ч1" – за 7 тис. доларів США, про що склав розписку, а 2 січня 2007 року між ними було укладено договір, згідно з яким він передав відповідачу завдаток у сумі 700 доларів США за придбання сараю № 1 за 2 700 доларів США, про що також склав розписку. Указував, що відповідач зобов’язання за договором не виконав, будівлі йому не передав. Крім того, йому стало відомо, що придбані ним будівлі знаходяться в користуванні ОСОБА_3. Просив стягнути з ОСОБА_2. на його користь грошові суми в розмірі 53 900 грн. і 10 780 грн. та витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3. придбані ним господарські будівлі.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що на вулиці Дражинського, 29 у місті Ялті на земельній ділянці, яка належить Ялтинській міській раді, розташований жилий будинок з господарськими спорудами, в якому на праві власності ОСОБА_1. належала квартира № 7, ОСОБА_2. – квартира № 6, ОСОБА_3 – квартира № 5.

Заявляючи в суді позов, ОСОБА_1. просив стягнути з ОСОБА_2. 53 900 грн., отриманих ним без відповідної правової підстави, та 10 780 грн. – завдатку, отриманого в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу сараю, що розташований на прибудинковій території.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із недійсності угоди сторін щодо купівлі-продажу господарських споруд через те, що позивачем не доведено факт належності їх ОСОБА_2., та через неможливість відчуження цього нерухомого майна, окремо від речі – квартири.

Однак з висновком попередніх судових інстанцій не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Так, дійшовши висновку про недійсність угоди сторін про купівлю-продаж нерухомого майна – господарських споруд: навісів під літерами "Е1" і "Ч1" у зв’язку з недоведеністю факту їх належності на праві власності ОСОБА_2. та неможливістю їх відчуження окремо від головної речі (ст. 186 ЦК України), без нотаріального посвідчення договору, суд, разом з тим, у порушення вимог ст. 216 ЦК України не вирішив питання про застосування правових наслідків недійсності правочину.

При цьому, в порушення вимог ст. ст. 10, 58, 59, 60, 64, 213 ЦПК України суд належними й допустимими доказами не перевірив заперечення ОСОБА_2. про те, що складена від його імені розписка від 11 листопада 2006 року про отримання від ОСОБА_1. 7 тис. доларів США на виконання договору купівлі-продажу господарської споруди, оригінал якої знаходиться в позивача, написана не ним.

Крім того, судом не враховано, що безгрошовість договору може бути підтверджена лише допустимими доказами.

Не спростовані належними та допустимими доказами й доводи ОСОБА_1. про факт отримання ОСОБА_2 700 доларів США у якості авансу в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу сараю № 1, на підтвердження якого ОСОБА_1 надано розписку від 2 січня 2007 року (а.с. 6), у той час як відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу.

За таких обставин судові рішення в частині відмови ОСОБА_1. у стягненні з ОСОБА_2. грошових коштів підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2009 року в частині відмови ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим.