розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: будинкоуправління № 1 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району, сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Новомосковського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 10 серпня 1985 року до 28 березня 2008 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_3., 1987 року народження, та ОСОБА_4., 1988 року народження.

26 серпня 1999 року ОСОБА_2. на сім’ю у складі чотирьох осіб був виданий ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1.

З жовтня 2007 року відповідач у квартирі не мешкає, посилаючись на ст. 107 Житлового кодексу УРСР (далі – ЖК УРСР), позивачка просила визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1, та зняти його з реєстраційного обліку.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено частково: визнано ОСОБА_2. таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1. у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1. та визнаючи ОСОБА_2. таким, що втратив право користування жилим приміщенням, на підставі ст. 107 ЖК УРСР, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із факту доведеності непроживання відповідача в указаній квартирі з жовтня 2007 року та вибуття його до іншого місця проживання, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.

Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що відповідач вибув на постійне місце проживання до іншого жилого приміщення, але неправильно застосував ст. 107 ЖК УРСР. Зокрема, суд дійшов висновку про те, що "ОСОБА_2. не втратив інтересу до спірної квартири", оскільки "сплачував навчання дочки на протязі 3-х років і допомагав матеріально, коли навчався син в університеті".

Про те, як такі висновки узгоджуються зі ст. 107 ЖК УРСР, суд не вказав.

Викладене свідчить про те, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2009 року скасувати, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2009 року залишити в силі.