Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор‘євої Л.І.,

суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,

Балюка М.І., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, редакції журналу "Человек и закон" про захист гідності, честі, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

У лютому 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що він працював на посаді ректора Київського університету економіки і технологій транспорту, а відповідач працював на посаді викладача цього університету.

Між ними склалися неприязні стосунки, у зв’язку з чим останній неодноразово у своїх брошурах, статтях, листівках, заявах розповсюджував про нього відомості, які неодноразово перевірялися, але не знайшли свого підтвердження.

Вважаючи відомості такими, що не відповідають дійсності, принижують його гідність, честь і ділову репутацію, ОСОБА_1. просив зобов’язати поширені ОСОБА_2. відомості, а саме: хронологічний перелік заяв, листів, статей, брошур, автором яких він є і які містять недостовірну інформацію стосовно нього, викладену у: брошурі в двох частинах, 2004 року "ІНФОРМАЦІЯ_1"; статті "ІНФОРМАЦІЯ_2"; листі (листівці) стосовно працівників Київського університету економіки і технологій транспорту; заяві ОСОБА_2. без дати і підпису; заяві ОСОБА_2. від 21 березня 2006 року; заяві ОСОБА_2. від 21 березня 2006 року; заяві ОСОБА_2. від 29 березня 2006 року; зверненні ОСОБА_2. та ОСОБА_3. від 5 червня 206 року; заяві ОСОБА_2. від 29 серпня 2006 року; заяві ОСОБА_2. від 21 вересня 2006 року; заяві ОСОБА_2. від 2 жовтня 2006 року; статті "ІНФОРМАЦІЯ_2", опублікованій в журналі "Человек и закон"; у п‘яти листівках, розповсюджених в інституті; у заявах на ім‘я ОСОБА_4., ОСОБА_5., Генерального прокурора України, ВАК, Президії АН України, Міністерства освіти України, директора НМЦ Лейковського К.Н. визнати такими, що принижують його гідність і честь, спростувати їх шляхом публікації в журналі "Человек и закон", а публікації в листівках, брошурах, листах і зверненнях, що адресовані до відповідних інстанцій, службових осіб – спростувати шляхом звернення до них із спростуванням та стягнути 50 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2009 року, позов задоволено частково. Визнано інформацію, на яку посилався позивач, недостовірною і такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 Зобов’язано редакцію журналу "Человек и закон" та ОСОБА_2. спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом публікації в журналі "Человек и закон", а публікації в листівках, брошурах, листах та зверненнях, адресовані відповідним інстанціям, службовим особам, спростувати шляхом звернення до них зі спростуванням. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. У решті позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2. просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов частково, виходив із того, що поширена ОСОБА_2. інформація є недостовірною, є його фактичним твердженням та не носила оціночний характер діяльності ОСОБА_1

Визначаючи розмір моральної шкоди у 10 тис. грн., суд виходив із засад розумності та справедливості.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працював на посаді ректора Київського університету економіки і технологій транспорту, а відповідач працював на посаді викладача цього університету. Між ними склалися неприязні стосунки, у зв’язку з чим останній неодноразово у своїх брошурах, статтях, листівках, заявах розповсюджував про позивача відомості, які неодноразово перевірялися.

Статтею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) фізична особа, зокрема, має право на повагу до гідності та честі.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Суд, зобов’язуючи редакцію журналу "Человек и закон" та ОСОБА_2. спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом публікації в журналі "Человек и закон" в порушення вимог ст. 213 ЦПК України не перевірив пояснення ОСОБА_2. про те, що у ході судового розгляду позивач відмовився від позову до редакції журналу "Человек и закон"; що такого журналу у теперішній час не існує; що він листів, статей, листівок не писав; висновок спеціаліста від 6 жовтня 2006 року про те, що він є автором текстів документів ґрунтується на тому, що листи мають індивідуальну сукупність, достатню для такого висновку (а.с. 96 т. 1), однак оригінали заяв експертом не досліджувалися.

Стягуючи із ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, суд не взяв до уваги положення ч. 3 ст. 23 ЦК України про визначення розміру такого відшкодування.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.