Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства "АІСЕ Україна", треті особи: ОСОБА_3 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, про визнання договору поруки недійсним і скасування виконавчих написів, за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства "АІСЕ Україна" на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 січня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2008 року,

У лютому 2004 року ОСОБА_1. і ОСОБА_2. звернулися до суду з позовом про скасування виконавчих написів нотаріуса.

Зазначали, що 20 січня 2003 року уклали із Закритим акціонерним товариством (далі – ЗАТ) "АІСЕ Україна" договір поруки, за яким поручилися за виконання ОСОБА_3. зобов’язання за договором від 14 березня 2002 року, укладеного між ОСОБА_3. і ЗАТ "АІСЕ Україна", про надання послуг із придбання автомобіля через організовану відповідачем систему "Автоплан".

ОСОБА_3. належним чином свої обов’язки не виконував, тому 26 грудня 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було вчинено виконавчі написи про стягнення з них на користь ЗАТ "АІСЕ Україна" 34406 грн. 70 коп.

Оскільки ці виконавчі написи було вчинено без пред’явлення вимоги до боржника за основним зобов’язанням, а також із порушенням вимог закону, ОСОБА_1. і ОСОБА_2. просили суд їх скасувати.

У травні 2007 року позивачі доповнили позовні вимоги й просили визнати договір поруки, укладений 20 січня 2003 року між ними й відповідачем, недійсним, посилаючись на те, що його було укладено внаслідок обману, тому що під час підписання договору вони не були ознайомлені з основним договором і додатками до нього, а відповідач не уклав договору застави автомобіля та не вжив заходів для стягнення боргу з основного боржника - ОСОБА_3

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2008 року, позов задоволено: договір поруки, укладений 20 січня 2003 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2. і ЗАТ "АІСЕ Україна", визнано недійсним; виконавчі написи від 26 грудня 2003 року про стягнення з ОСОБА_1. і ОСОБА_2 на користь ЗАТ "АІСЕ Україна" 34406 грн. 70 коп. скасовано.

В обґрунтування касаційної скарги ЗАТ "АІСЕ Україна" посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку із чим порушує питання про ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний договір поруки є недійсним із підстав, передбачених ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у зв’язку з неознайомленням позивачів з умовами договору, зобов'язання за яким забезпечувалося порукою. Крім того, ЗАТ "АІСЕ Україна" не вживаються заходи для стягнення боргу з ОСОБА_3 як боржника за основним зобов’язанням, що забезпечене порукою.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що 14 березня 2002 року між ЗАТ "АІСЕ Україна" і ОСОБА_3. як учасником системи "Автоплан" було укладено договір, предметом якого було надання учаснику системи послуг, спрямованих на придбання автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до цієї угоди, через систему "Автоплан".

20 січня 2003 року був укладений договір поруки між ОСОБА_1 і ОСОБА_2., з одного боку, та ЗАТ "АІСЕ Україна", з другого боку, відповідно до якого позивачі зобов'язалися бути поручителями ОСОБА_3 як боржника за договором від 14 березня 2002 року.

У зв’язку з несплатою ОСОБА_3. після одержання автомобіля щомісячних платежів 16 грудня 2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу були вчинені виконавчі написи на виконання договору поруки про стягнення з ОСОБА_1. і ОСОБА_2 на користь ЗАТ "АІСЕ Україна" 34406 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Частиною 1 ст. 191 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.

Згідно з преамбулою спірного договору поруки кожен зі співпоручителів ознайомлений або має належне уявлення про зміст зобов’язань боржника, ОСОБА_3, що виникають із договору, та погоджуються відповідати перед кредитором, ЗАТ "АІСЕ Україна", за їх виконання боржником.

Пунктом 1.5.2 ст. 5 цього договору встановлено, що кожний із співпоручителів має належне уявлення про сутність цього договору та всіх його умов. Не існує ніяких факторів, які могли б вплинути на їх уявлення про предмет і мету цього договору. Кожен зі співпоручителів підтверджують, що вони прочитали цей договір, їм зрозумілі всі його умови і вони відповідають намірам співпоручителів.

Вирішуючи справу, місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив заперечень відповідача про обізнаність ОСОБА_1. і ОСОБА_2 щодо умов договору від 14 березня 2002 року, за виконання якого ОСОБА_3. вони поручилися, та не вирішив питання, чи довели позивачі наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких їх було введено в оману, і сам факт обману під час укладення договору поруки.

Посилаючись на наявність рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 червня 2005 року, що набрало законної сили, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ЗАТ "АІСЕ Україна" 36272 грн. 14 коп., місцевий суд не врахував, що ця обставина правового значення для вирішення цієї справи не має.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "АІСЕ Україна" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 9 січня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 2 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.