Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі – ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"), головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа – ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої каліцтвом, за касаційними скаргами ОСОБА_1 і ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2008 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 12 листопада 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ДП "Полтавський облавтодор" про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом.

Зазначала, що 30 травня 2002 року ОСОБА_2., виконуючи обкошування трави трактором із роторною косаркою, що належить ДП "Полтавський облавтодор", допустив її травмування, у результаті чого вона отримала тяжку травму обох ніг з наступною їх ампутацією, стала інвалідом 1 групи, потребує постійно сторонньої допомоги. Просила стягнути з відповідача втрачений заробіток з 1 жовтня 2002 року до 31 липня 2008 року, витрати на лікування, протезування, проїзд до місця лікування в розмірі 109 843 гривень 87 копійок, на відшкодування моральної шкоди 900 000 гривень. Також просила стягувати з відповідача щомісяця по 2 625 гривень, починаючи з 1 серпня 2008 року, безстроково та зобов’язати відповідача придбати для неї автомобіль для самостійного пересування, оплатити вартість двох путівок і проїзду до місця лікування в сумі 4 852 гривень.

Ухвалою суду до участі у справі в якості співвідповідача залучено головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь позивачки 101 493 гривні 68 копійок втраченого заробітку за період з 1 жовтня 2002 року до 31 липня 2008 року, 9 172 гривні 68 копійок додаткових витрат на санаторно-курортне лікування, придбання ліків і медичних препаратів, проїзд до місця лікування та протезування, 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, 30 гривень судових витрат, усього 210 696 гривень 36 копійок. Стягнуто з ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь позивачки в рахунок відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, щомісяця по 2 625 гривень, починаючи з 1 серпня 2008 року, безстроково. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову до головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації відмовлено. Стягнуто з ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь держави 1 106 гривень 66 копійок судового збору. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, у межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 12 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції змінено в частині застосування норм матеріального законодавства. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_1. звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати постановлені судові рішення й задовольнити її вимоги про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

ДП "Полтавський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові у зв’язку з пропуском строку позовної давності, посилаючись на порушення судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а касаційна скарга ДП "Полтавський облавтодор" - частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що ушкодження здоров’я позивачка отримала 30 травня 2002 року не під час виконання трудових обов’язків.

Відповідно до ст. 455 ЦК УРСР 1963 року в разі заподіяння каліцтва або ушкодження здоров’я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров’я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

Якщо каліцтво або інше ушкодження здоров’я заподіяно організацією або громадянином, не зобов’язаними сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами ст.ст. 440, 441, 450 цього Кодексу у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров’я і фактично одержуваної ним пенсії (ч. 1 ст. 457 ЦК УРСР 1963 року).

Задовольняючи позов про відшкодування втраченого заробітку, суд першої інстанції втрачений заробіток позивачки за період до 1 січня 2004 року визначив за нормами Цивільного кодексу УРСР (1540-06) 1963 року, а суму втраченого заробітку з 1 січня 2004 року – за нормами Цивільного кодексу України (435-15) 2003 року, зокрема за ч. 1 ст. 1197 ЦК України 2003 року, виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки сума втраченого заробітку на час виникнення спірних правовідносин при зміні законодавства не визначається за новими нормами законодавства.

Зміна розміру відшкодування особам, яким воно провадиться з підстав, передбачених ст. 457 ЦК УРСР, здійснюється відповідно до вимог ст. 463 ЦК УРСР.

Суд стягнув на користь позивачки витрати на санаторно-курортне лікування разом з компенсацією витрат на житло та проїзд особи, яка супроводжує, у розмірі 4 082 гривень, проте позивачка санаторно-курортного лікування не проходила, тобто фактично суд не компенсував понесені витрати на санаторно-курортне лікування, а стягнув їх наперед.

Статтею 71 ЦК УРСР встановлено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

В абзацах 3 і 4 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) роз’яснено, що суми на відшкодування шкоди втраченого заробітку мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності. При поданні заяви про відшкодування шкоди після закінчення трьох років з дня втрати потерпілим працездатності присудження виплат провадиться з дня звернення з такими вимогами.

Проте суд першої інстанції зазначених положень законодавства не врахував і стягнув виплати за період, починаючи з 1 жовтня 2002 року, хоча ОСОБА_1. звернулася до суду з позовною заявою в жовтні 2007 року.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку, що спір про відшкодування шкоди необхідно вирішувати за нормами Цивільного кодексу (435-15) , чинного на час завдання травми позивачці, тобто за нормами Цивільного кодексу УРСР (1540-06) 1963 року, на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

За таких обставин ухвалені судові рішення в частині відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом, підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду в частині відмови в зобов’язанні надати автомобіль у касаційному порядку не оскаржується.

Рішення суду щодо стягнення на користь позивачки 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди відповідає матеріалам справи та вимогам закону й не спростовується доводами касаційних скарг.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права та обов’язки сторін і ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28 серпня 2008 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 12 листопада 2008 року в частині відшкодування моральної шкоди залишити без змін, а в частині відшкодування матеріальної шкоди ( втрачений заробіток, витрати на лікування, протезування, санаторно-курортне лікування, проїзд до місця лікування), завданої каліцтвом, скасувати і справу в цій частині позовних вимог передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.