Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, вселення та визнання права користування жилим приміщення,

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 2001 року вона постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 однією сім’єю з відповідачами, наймачем якої є ОСОБА_2. 29 липня 2007 року вона з ОСОБА_3 уклала шлюб та у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дочка – ОСОБА_4. Оскільки з часу вселення вона постійно проживає у цій квартирі та користується нею як член сім’ї наймача, а також приймає участь у витратах з оплати комунальних послуг, просила визнати за нею право користування спірною квартирою, а у зв’язку з тим, що ОСОБА_3. чинить їй перешкоди у користуванні цією квартирою, заперечує проти її проживання та не надає письмової згоди на її реєстрацію, зобов’язати відповідачів усунути їй перешкоди у користуванні спірним житлом.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10 лютого 2009 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди зі сторони ОСОБА_3. та ОСОБА_2. у користуванні спірною квартирою; зобов’язано надати ОСОБА_1 ключі від вхідної двері; вселено позивачку і її малолітню дитину ОСОБА_4 до цієї квартири.

У касаційній скарзі піклувальника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачка до спірної квартири вселилася у 2001 році за усної згоди ОСОБА_2. та ОСОБА_3. 29 липня 2007 року між позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого у них народилася дочка ОСОБА_4. Після шлюбу позивачка продовжувала проживати у спірній квартири, що свідчить про вселення її як члена сім’ї наймача та є підставою для визнання за нею права користування спірним житловим приміщенням. Наявність у ОСОБА_1. іншого жилого приміщення та реєстрації за іншою адресою не може свідчити про те, що вона не набула права користування спірною квартирою.

Проте погодитися з такими висновками не можна.

Статтею 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із довідкою про склад сім’ї, у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2., ОСОБА_4. – малолітня дочка позивачки та племінник - ОСОБА_3.

ОСОБА_1 має інше жиле приміщення та постійне місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

За цією адресою вона зареєстрована з 30 вересня 1981 року у двох кімнатах жилою площею 33,3 кв.м трикімнатної квартири разом із своїм сином від першого шлюбу ОСОБА_6,1993 року народження та є її наймачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачкою не надано доказів набуття нею згідно з вимогами ст. 64 ЖК України рівних з іншими членами сім’ї наймача прав користування спірною квартирою, оскільки письмової згоди на її проживання у квартирі наймачем та членами його сім’ї не надано, чого не заперечує й сама позивачка, спільного господарства з відповідачами вона не вела, мала інше житло, наймачем якого є та в якому зареєстрована.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу піклувальника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 10 лютого 2009 року скасувати та залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.