Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Солом'янського району м. Києва, відкрите акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик", про визнання права користування жилим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював у відкритому акціонерному товаристві "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (далі - ВАТ "Більшовик") з 27 листопада 2000 року до 22 січня 2002 року (звільнився за власним бажанням) та з 11 січня 2005 року до 3 жовтня 2005 року (звільнився за угодою сторін).

У зв'язку з указаною роботою, 3 грудня 2004 року йому видано ордер на жилу площу в кім. № 26 АДРЕСА_1

На підставі розпорядження Солом'янської районної державної адміністрації у м. Києві від 9 грудня 2004 року вказаний гуртожиток передано до комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 жовтня 2005 року статус зазначеного гуртожитку змінено на статус жилого будинку.

У зв'язку зі зміною статусу зазначеного будинку, розпорядженням Солом'янської районної державної адміністрації у м. Києві від 27 жовтня 2005 року йому надано жилу площу в будинку лише до 31 грудня 2006 року.

Позивач просив визнати за ним право безстрокового користування спірним жилим приміщенням.

У подальшому позивач доповнив свої вимоги, просив визнати незаконним і скасувати п. 1.10 розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 лютого 2007 року № 256 щодо надання спірної кімнати ОСОБА_7

У процесі розгляду справи ОСОБА_6 уточнив свої вимоги; посилаючись на ст. ст. 16, 814 ЦК України, ст. 1, п. 3 ст. 9, ст. ст. 63, 66, 67, 109, 191 ЖК України, п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" (v0009700-96) , п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , позивач просив визнати за ним право користування спірним жилим приміщенням.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач на момент передачі гуртожитку в комунальну власність у трудових відносинах з ВАТ "Більшовик" не перебував; ордер на проживання в спірному приміщенні, виданий ОСОБА_7, недійсним і відповідні розпорядження районної державної адміністрації незаконними не визнавалися та ОСОБА_6 не оскаржуються, тому підстави для набуття ОСОБА_6 права користування на спірне житло відсутні.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За змістом 1 ст. 129 ЖК України ордер, виданий громадянинові на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрацією підприємства, установи, організації, є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Статтею 109 ЖК України визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом, і проводиться добровільно або в судовому порядку. Підстави виселення з гуртожитку визначено ст. 132 ЖК України.

Судами встановлено наступне.

Згідно з довідкою від 16 квітня 2007 року, виданою ВАТ "Більшовик", ОСОБА_6 працював на підприємстві з 27 листопада 2000 року до 22 січня 2002 року, з 11 січня 2005 року до 3 жовтня 2005 року та був звільнений 3 жовтня 2005 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Рішенням адміністрації ВАТ "Більшовик" від 1 листопада 2004 року ОСОБА_6, як працівнику товариства, була надана у користування жила площа в кімнаті № 26 в АДРЕСА_1

3 грудня 2004 року позивачу видано ордер на жилу площу в кімнаті № 26 АДРЕСА_1 площею 18 кв. м., тобто позивач у встановленому порядку був вселений у спірне жиле приміщення.

Розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 9 грудня 2004 року № 1755 будинок (гуртожиток) по АДРЕСА_1 передано до комунальної власності територіальної громади Солом'янського району м. Києва.

АДРЕСА_1 визнано жилим будинком на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27 жовтня 2005 року.

Відповідно до розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 жовтня 2005 року нумерацію квартир у будинку змінено, внаслідок чого номер спірної кімнати змінився на № 3 у квартирі № 2.

Розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 грудня 2005 року № 1856 ОСОБА_6 було надано ліжко місце в кімнаті № 3 квартири АДРЕСА_1 строком до 31 грудня 2006 року та розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 12 лютого 2007 року спірна кімната надана ОСОБА_7

Отже позивач вселився до спірної кімнати в гуртожитку на підставі відповідного ордера, який недійсним не визнавався, та, як убачається з матеріалів справи, виселений з цієї кімнати в установленому порядку він не був.

Проте суди викладеного належним чином не врахували, не вирішили питання, чи набув позивач права користування спірним жилим приміщенням у гуртожитку, та не з'ясували, на якій правовій підставі ОСОБА_6 позбавлений вказаного права. Крім того, суди в своїх рішеннях не привели правових підстав виселення позивача шляхом визначення йому відповідачем терміну проживання в спірній кімнаті в зв'язку з передачею будинку зі статусом гуртожитку до комунальної власності.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 травня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.