Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним заповіту, визнання права власності на частку в спільній сумісній власності; за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно,

У січні 2000 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним заповіту, визнання права власності на частку в спільній сумісній власності.

Зазначала, що шлюб ОСОБА_10 та ОСОБА_9 було розірвано в 1978 році, проте в органах РАЦС припинення шлюбу не зареєстровано.

З 1978 року вона та ОСОБА_10 перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство та проживали разом.

У 1980 році ОСОБА_10 вступив до житлово-будівельного кооперативу й вона у зв`язку з відсутністю в ОСОБА_10 коштів сплачувала пайові внески.

У 1982 році ОСОБА_10 отримав ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1.

У 1988 році ними за спільні кошти було побудовано гараж АДРЕСА_2 та, крім того, неодноразово проводився ремонт належного ОСОБА_10 автомобіля ВАЗ-2103, номерний знак НОМЕР_1, унаслідок чого його вартість істотно збільшилась.

24 грудня 1996 року ОСОБА_10 склав заповіт, яким заповів спірну квартиру своїй доньці, ОСОБА_8, а спірні гараж та автомобіль - своєму синові, ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

Посилаючись на те, що зазначене майно є її з ОСОБА_10 спільною власністю, заповіт складено з порушенням вимог закону щодо місця його посвідчення та що у зв`язку з відсутністю реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС колишня дружина ОСОБА_10 претендує на прийняття спадщини після його смерті, просила визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, ? частину гаража АДРЕСА_2.

У січні 2000 року ОСОБА_8, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно.

Зазначали, що вони є дітьми померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10

У 1978 році їхні батьки: ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - розлучилися і з цього часу їхній батько перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6

У 1980 році ОСОБА_10 вступив до житлово-будівельного кооперативу й у червні 1981 року за рахунок власних коштів зробив вступний внесок.

Решту пайових внесків ОСОБА_10 сплачував за рахунок спільних з ОСОБА_6 коштів.

24 грудня 1996 року ОСОБА_10 склав заповіт, яким заповів квартиру АДРЕСА_1 своїй доньці, ОСОБА_8, а гараж АДРЕСА_2 та автомобіль ВАЗ-2103, номерний знак НОМЕР_1, - своєму синові, ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

Посилаючись на те, що вони є спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 за заповітом, просили визнати за ОСОБА_7 право власності на спірні автомобіль і гараж, визнати за ОСОБА_8 з урахуванням частки ОСОБА_6 право власності на 67,3 частини спірної квартири, стягнути з ОСОБА_6 на їхню користь 1 427 грн. 75 коп. витрат на поховання.

Ухвалою судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 22 лютого 2000 року зазначені позовні заяви об`єднано в одне провадження.

У березні 2000 року ОСОБА_9 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно.

Посилаючись на те, що вона з ОСОБА_10 перебувала в шлюбі з 1957 року, 1978 році шлюб розірвано, проте розірвання шлюбу не було зареєстровано в органах РАЦС і що поховання ОСОБА_10 проведено за її рахунок, просила визнати за нею право власності на 5/6 частин зазначеної квартири, ? частин спірних автомобіля і гаража; визнати за ОСОБА_8 право власності на 1/6 частину спірної квартири; визнати за ОСОБА_7 право власності на ? частину спірного автомобіля та ? частину спірного гаража; стягнути з ОСОБА_6 1 427 грн. 70 коп. витрат на поховання.

У червні 2001 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом і просила стягнути з ОСОБА_9 витрати на поховання в сумі 2 686 грн. 50 коп.

Ухвалою судді Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 серпня 2007 року прийнято відмову ОСОБА_9 та ОСОБА_6 від позовних вимог про стягнення витрат на поховання.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 8 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: визнано заповіт, складений ОСОБА_10 24 грудня 1996 року на користь ОСОБА_7 і ОСОБА_8, недійсним; визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, на ? частину гаража АДРЕСА_2. Позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково: визнано за ОСОБА_9 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, на ? частину гаража АДРЕСА_2, на автомобіль ВАЗ-2103, номерний знак НОМЕР_1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 18 квітня 1978 року шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 було розірвано, проте розірвання шлюбу не зареєстровано в органах РАЦС.

У 1980 році ОСОБА_10 вступив до житлово-будівельного кооперативу.

16 грудня 1982 року ОСОБА_10 отримав ордер на вселення до квартири АДРЕСА_1 й вселився в неї разом із ОСОБА_6

У 1988 році ОСОБА_10 було побудовано гараж АДРЕСА_2.

У липні 1990 року ОСОБА_10 вніс останній пайовий внесок на квартиру.

24 грудня 1996 року ОСОБА_10 склав заповіт, яким заповів квартиру АДРЕСА_1 своїй доньці, ОСОБА_8, а гараж АДРЕСА_2 та автомобіль ВАЗ-2103, номерний знак НОМЕР_1, - своєму синові, ОСОБА_7

4 січня 1998 року ОСОБА_10 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання недійсним заповіту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що заповіт на ім`я ОСОБА_7, ОСОБА_8 складений ОСОБА_10 з порушенням вимог закону щодо місця його вчинення, оскільки спадкодавець проживав і був зареєстрований у м. Кам`янці-Подільському Хмельницької області, а заповіт було посвідчено секретарем виконавчого комітету Смотрицької селищної ради Дунаєвецького району Хмельницької області, а тому зазначений заповіт є недійсним.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

За змістом ст. 541 ЦК УРСР заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений, закон не містить вимоги щодо певного місця посвідчення заповіту.

Разом з тим згідно із ст. 545 ЦК УРСР недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зазначених положень закону до уваги не взяв і дійшов помилкового висновку про визнання заповіту ОСОБА_10 недійсним з підстав недотримання місця його посвідчення.

Крім того, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в частині визнання за кожною з них права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 та на ? частину гаража АДРЕСА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не було припинено, оскільки його розірвання не було зареєстровано в органах РАЦС, а тому на спірні квартиру та гараж поширюється режим спільного сумісного майна подружжя, і що оскільки зазначені квартира та гараж набуті ОСОБА_10 за рахунок спільних з ОСОБА_6 коштів, то спірне нерухоме майно було їхньою спільною власністю.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 44 КпШС України шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Разом з тим, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалось, суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період.

Відповідно до ст. 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про власність", чинної на час виникнення спірних правовідносин відповідно до п. 3 Постанови Верховної Ради УРСР "Про введення в дію Закону УРСР "Про власність" (885-12) , член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6-1 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" (v0009700-87) , при внесенні паю в ЖБК за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці члена кооперативу, паєнагромадження, а після повного внесення паю – квартира є спільною сумісною власністю членів сім`ї, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Інші особи права власності на пай та квартиру не набувають і можуть претендувати лише на відшкодування членом кооперативу коштів, наданих йому для внесення паю.

На порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; не визначився з характером спірних правовідносин; висновків про поділ спадкового майна належним чином не вмотивував.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України вищезазначені вимоги закону залишив поза увагою; належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_9; в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 8 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.