Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля дійсним, визнання права власності та витребування автомобіля із чужого незаконного володіння за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 5 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 18 березня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з жовтня 2004 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_8, який помер 22 січня 2008 року. 22 жовтня 2002 року ОСОБА_8 згідно з письмовою розпискою передав ОСОБА_7 7 020 грн. у рахунок купівлі в нього автомобіля "Мерседес 123", 1980 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, тобто між ними був укладений договір купівлі-продажу, проте в нотаріальній конторі він не посвідчений через відсутність коштів для посвідчення цього договору. Оскільки вона є єдиним спадкоємцем спадкодавця, просила суд визнати укладеним договір купівлі-продажу автомобіля, визнати за нею право власності на нього та витребувати автомобіль у відповідача як із чужого незаконного володіння, тому що у березні 2008 року ОСОБА_7 самочинно забрав його зі стоянки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 5 лютого 2009 року позов задоволено. Визнано угоду купівлі-продажу автомобіля дійсною, визнано за ОСОБА_6 право власності на автомобіль та витребувано його із чужого незаконного володіння.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 18 березня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з рішення суду посилання на визнання угоди купівлі-продажу автомобіля дійсною, доповнено вказівкою на витребування автомобіля в ОСОБА_7 У решті – рішення суду залишено без змін із посиланням на те, що спір вирішено на підставі ст. ст. 224, 128 ЦК УРСР і ст. ст. 387, 1261, 1268 ЦК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка є єдиним спадкоємцем померлого чоловіка, який у 2002 році фактично купив у відповідача спірний автомобіль, передавши йому згідно з розпискою 7 020 грн., а останній передав йому автомобіль і довіреність на право розпорядження автомобілем. Оскільки договір купівлі-продажу був фактично укладеним, що відповідає положенням ст. ст. 626, 638 ЦК України, суд визнав угоду купівлі-продажу автомобіля дійсною, за позивачкою як за спадкоємцем визнав право власності на автомобіль та витребував його з незаконного володіння.

Апеляційний суд фактично погодився з такими висновками місцевого суду, проте виключив із рішення суду вказівку про визнання угоди дійсною, пославшись на те, що це є зайвим, оскільки згідно зі ст. ст. 128, 224 ЦК УРСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, самі по собі фактичні обставини між сторонами свідчили про існування договору купівлі-продажу автомобіля.

Проте повністю погодитись із висновками судів не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, матеріалами справи підтверджується, що позивачка є єдиним спадкоємцем померлого в 2008 році ОСОБА_8, який на підставі тимчасової довіреності від 28 грудня 2002 року розпоряджався належним ОСОБА_7 автомобілем "Мерседес 123", 1980 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; у 2005 році довіреність було переукладено (а.с. 42, 72). Крім того, ОСОБА_7 28 грудня 2002 року отримав від ОСОБА_8 7 020 грн. за продаж спірного автомобіля (а.с. 9).

Проте, як установлено судом, між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 письмовий договір купівлі-продажу укладено, як це передбачено ст. ст. 153, 154 ЦК УРСР і постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, якою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а такох самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок (1388-98-п) (далі – Правила), не було; спірним автомобілем за життя ОСОБА_8 відповідно до умов довіреності не розпорядився. Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію цього автомобіля він значиться зареєстрованим на ім’я ОСОБА_7 (а.с. 10).

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, який був чинним на час спірних правовідносин, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 12 Закону України "Про власність", який був чинним на час спірних правовідносин, громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У порушення цієї норми права, а також ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди не визначились, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка норма права підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Так, у рішенні суду першої інстанції норма права, яка б давала суду право визнати угоду купівлі-продажу автомобіля дійсною, взагалі не вказана, а апеляційний суд, крім того, ще й зазначив, що фактичні обставини між сторонами свідчать про те, що судового підтвердження дійсності угоди купівлі-продажу не потрібно, незважаючи на те, що як ЦК УРСР (1540-06) , так і Правила (1388-98-п) вимагають саме письмової форми договору купівлі-продажу автомобіля.

При цьому суд не надав оцінки тому, чи не є наявність довіреності, яку видав ОСОБА_7 ОСОБА_8, підтвердженням договору доручення (договором про представництво).

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 5 лютого 2009 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 18 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.