Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Міністерства аграрної політики України про поновлення на роботі за касаційною скаргою Міністерства аграрної політики України на рішення Коростишівського районного суду від 9 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 9 грудня 2009 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Міністерства аграрної політики України про поновлення на роботі. Позивачка зазначала, що з листопада 2005 року працювала директором радгоспу "Більковецький", який у жовтні 2007 року було перетворено в державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство "Більковецьке" (далі – ДП "СГП "Більковецьке"). Наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2009 року № 131-п її звільнено з роботи по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Посилаючись на відсутність законних підстав для розірвання трудового договору з нею та порушення встановленого законом порядку звільнення, позивачка просила визнати наказ про її звільнення з роботи незаконним та поновити її на посаді директора ДП "СГП "Більковецьке".

Рішенням Коростишівського районного суду від 9 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 9 грудня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Міністерство аграрної політики України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про поновлення позивачки на роботі суд першої інстанції виходив із того, що звільнення її є незаконним, оскільки воно суперечить рішенню Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року та ст. 26 Закону України "Про приватизацію державного майна", до того ж попереджено її про наступне звільнення з порушенням ст. 49-2 КЗпП України, перед звільненням не запропоновано іншої роботи та не враховано її переважне право про залишення на роботі, а в день звільнення не видано трудову книжку та не проведено остаточного розрахунку.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд вказав, що позивачка працювала за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, її звільнення могло бути проведене лише з підстав, передбачених законом, а таких підстав у справі не встановлено.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою договору є контракт, сфера застосування якого визначається законами України.

Частиною 4 ст. 65 Господарського кодексу України встановлено, що у разі найму керівника підприємства з ним укладається контракт.

Порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, визначено Положенням про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при наймані на роботу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 (203-93-п) (далі – Положення).

Згідно з п. 3 зазначеної постанови та п. 6 Положення (203-93-п) з керівником підприємства, раніше обраним чи призначеним на посаду, також укладається контракт. У разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства трудовий договір розривається на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Судом установлено, що позивачка працювала директором радгоспу "Більковецький" за безстроковим трудовим договором. Наказом Міністерства аграрної політики України від 12 жовтня 2007 року № 734 радгосп "Більковецький" перетворено у ДП "СГП "Більковецьке". Наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2009 року № 131-п позивачку звільнено з посади директора на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з відмовою Міністерства як органу управління майном зазначеного підприємства укласти з нею контракт.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність передбаченої законом підстави для розірвання трудового договору з позивачкою, що укладений на невизначений строк, є помилковим і таким, що зроблений через неправильне застосування норм матеріального права.

Посилання суду першої інстанції на суперечність наказу про звільнення позивачки з роботи рішенню Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2008 року також є помилковим, оскільки цим рішенням встановлено факт незаконності призначення на посаду директора державного підприємства ДП "СГП "Більковецьке" ОСОБА_7 і воно не стосується питання звільнення позивачки з роботи. Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , на порушення ст. 26 якого як на підставу поновлення позивачки на роботі послався суд, спірних правовідносин не регулює, оскільки відбулася зміна організаційно-правової форми радгоспу "Більковецький", а не його приватизація.

Порушення відповідачем порядку повідомлення позивачки про наступне звільнення, так само як і порядку вручення їй трудової книжки та проведення остаточного розрахунку при звільненні також не є підставою для поновлення на роботі, що роз’яснив Пленум Верховного Суду України в ч. 6 п. 19 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) .

Ненадання позивачці переважного права на залишення на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією, на що також як на підставу для поновлення на роботі послався суд, не свідчить про незаконність звільнення, оскільки таке право на підставі ч. 1 ст. 42 КЗпП України надається при скороченні чисельності чи штату працівників, а посада, яку займала позивачка до звільнення, не скорочувалася. До того ж питання про доцільність залишення позивачки на роботі суд обговорювати не повинен, що також роз’яснив Пленум Верховного Суду України (v0009700-92) у ч. 4 п. 19 згаданої вище постанови.

Разом з тим встановивши, що перед звільненням позивачки їй не запропоновано іншої роботи, що є порушенням ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, суд на порушення п. 1 ст. 11 та ст. 212 ЦПК України не з’ясував, чи була на той час в ДП "СГП "Більковецьке" посада по відповідній професії (спеціальності), та чи погодилася б позивачка на продовження роботи на цій посаді.

З’ясування зазначеної обставини та її належна оцінка мають значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судом рішення про поновлення позивачки на роботі з констатацією самого лише факту, що їй не було запропоновано іншої роботи, є помилковим.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення були допущені судом першої інстанції і не були усунені апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Міністерства аграрної політики України задовольнити частково.

Рішення Коростишівського районного суду від 9 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 9 грудня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.