Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Турківського районного відділу культури і туризму, третя особа – ОСОБА_7, про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2009 року,

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Турківського районного відділу культури і туризму, третя особа – ОСОБА_7, про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що працювала завідуючою Народним домом с. Мала Волосянка Турківського району. Наказом завідуючої Турківським районним відділом культури і туризму від 30 червня 2009 року № 54-к її звільнено з роботи з 1 липня 2009 року по ст. 38 КЗпП України. Посилаючись на те, що заяву про звільнення з роботи вона подала вимушено під тиском завідуючої відділом культури і туризму, а звільнено її з роботи до закінчення встановленого законом строку попередження, позивачка просила про задоволення позову.

Рішенням Турківського районного суду від 6 жовтня 2009 року позов задоволено. ОСОБА_6 поновлено на роботі на посаді завідуючої Народним домом с. Мала Волосянка з 2 липня 2009 року та стягнуто на її користь з Турківського районного відділу культури і туризму на користь ОСОБА_6 4 435 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з ОСОБА_7 як особи, винної у незаконному звільненні ОСОБА_6, на користь Турківського районного відділу культури і туризму 4 435 грн. належного до виплати ОСОБА_6 втраченого заробітку.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, письмово попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. Якщо після закінчення строку попередження про звільнення працівник не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Він також не вправі звільнити працівника до закінчення строку попередження, якщо той цього не просить, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Судом установлено, що позивачка працювала завідуючею Народним домом с. Мала Волосянка Турківського району. 26 червня 2009 року вона подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Наказом завідуючої Турківським районним відділом культури і туризму від 30 червня 2009 року № 54-к позивачку звільнено з роботи по ст. 38 КЗпП України згідно поданої нею заяви.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що працедавець не вправі був звільняти позивачку з роботи до закінчення строку попередження, оскільки сама позивачка про це не просила.

В цій частині рішення суду першої інстанції ухвалено згідно із законом і апеляційний суд скасував його помилково, а тому відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення апеляційного інстанції в частині вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу слід скасувати і залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, рішення в частині стягнення з третьої особи ОСОБА_7 як з особи, винної у незаконному звільненні позивачки, на користь Турківського районного відділу культури і туризму 4 435 грн. належного до виплати позивачці втраченого заробітку слід скасувати, оскільки така вимога відділом культури і туризму до суду не заявлялася.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Турківського районного суду від 6 жовтня 2009 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_6 до Турківського районного відділу культури і туризму про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення Турківського районного суду від 6 жовтня 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь Турківського районного відділу культури і туризму 4 435 грн. скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.