розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: Поляницька сільська рада, Болехівська міська рада Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні проїздом за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що вона мешкає в жилому будинку № 167 на вул. Франка в с. Поляниця Івано-Франківської області, який розташований на земельній ділянці площею 0,25 га. Навесні 2007 року ОСОБА_4 зняв ворота та огорожу для влаштування проїзду до своєї земельної ділянки через її земельну ділянку, що виділена для будівництва та обслуговування будинку.

Просила усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом заборони відповідачу користуватися проїздом через її земельну ділянку.

У грудні 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні спільним проїздом до його земельної ділянки шляхом зобов’язання ОСОБА_3 знести самовільно зведений на спільному проїзді курник, відчинити ворота та не вчиняти в майбутньому дій, які б перешкоджали в користуванні заїздом, посилаючись на те, що вказаний у технічному паспорті відповідачки заїзд шириною 4,5 м призначений для спільного користування, а тому він має право користуватися ним для проїзду до своєї земельної ділянки.

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 6 червня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні спільним під`їздом шляхом знесення самовільно збудованого курника та відкриття воріт.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2009 року рішення міського суду скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3, зазначаючи про необґрунтованість вимог ОСОБА_4, просить відхилити її та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 і відмовляючи в позові ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель спільного користування та відповідно до законодавства, чинного на час ухвалення рішення Поляницької сільської ради народних депутатів Долинського району Івано-Франківської області про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки у власність, не могла бути передана в приватну власність фізичній особі.

Такий висновок суду є правильним.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до плану забудови земельної ділянки від 7 липня 1972 року, виданого ОСОБА_5 (а.с. 113), визначено статус спірної земельної ділянки шириною 4,5 м, що розташована між ділянками ОСОБА_3 та землею громади – для спільного користування і вона була проїздом до земельного масиву, відділеного від дороги загального користування першою лінією забудованих ділянок. Інший проїзд до земельного масиву, у тому числі й до земельної ділянки ОСОБА_4, був відсутній.

Рішенням шістнадцятої позачергової сесії Поляницької сільської ради народних депутатів Долинського району Івано-Франківської області від 22 грудня 1993 року "Про передачу земель у приватну власність" ОСОБА_3 виділено у власність земельні ділянки загальною площею 0,85 га. У пп. 2 та 4 цього рішення зазначалось, що у зв`язку з тим, що немає можливості видати державний акт на право приватної власності, видається план як тимчасовий документ, а оскільки обмір земельної ділянки проведений без достатньої точності, при видачі державного акта в межах границь можливі незначні зміни загальної площі. Згідно з виданим планом оспорювана земельна ділянка ввійшла до земель, що виділялись ОСОБА_3 у власність.

У процесі розгляду справи встановлено, що обмір земельної ділянки та встановлення її меж у натурі відповідними землевпорядними організаціями не проводились, державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 не одержувала.

Відповідно до ч. 4. ст. 4 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади.

Також ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року було визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Ураховуючи те, що спірна земельна ділянка відносилась до земель спільного користування, а також те, що ОСОБА_3 не набула на неї права власності в установленому законом порядку, суд першої інстанції правомірно відмовив їй у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та задовольнив позов ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні проїздом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право позивачки на вільне користування ділянкою підлягає захисту, оскільки вона набула права власності на неї відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року на підставі рішення Поляницької сільської ради від 22 грудня 1993 року.

Зазначений висновок суду є помилковим, тому що не ґрунтується на доказах дотримання вимог ст. 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року, не враховано судом факт використання спірної земельної ділянки для спільних суспільних потреб (проїзду до земельного масиву, в якому знаходяться ділянки третіх осіб) та відсутність доказів зміни цільового призначення цієї земельної ділянки.

Таким чином, апеляційним судом було помилково скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Р ішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 липня 2009 року скасувати, рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 6 червня 2008 року залишити в силі.