Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2008 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що вона є власником ? частки житлового будинку № АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 28 грудня 1996 року.

У належній їй частині будинку проживають ОСОБА_2., ОСОБА_3 і неповнолітній ОСОБА_4 які вселилися до цього житла як члени сім’ї попереднього власника.

Оскільки відповідачі не є членами її сім’ї, угоди про їхнє проживання в належній їй частині будинку ні з ними, ні з попереднім власником вона не укладала, а останні не допускають її до будинку, чим створюють перешкоди в користуванні власністю, ОСОБА_1 просила суд виселити відповідачів як тимчасових мешканців з належної їй частини житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2008 року позов задоволено: усунуто ОСОБА_1 перешкоди в користуванні ? часткою житлового будинку АДРЕСА_1 та виселено ОСОБА_2 ОСОБА_3 і неповнолітнього ОСОБА_4. зі спірного будинку без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку, що після припинення права власності попереднього власника на частку будинку, що була відчужена ним позивачці, відповідачі, які були членами його сім'ї, втратили право користування цією часткою будинку, а тому позивачка як новий власник має право вимагати їхнього виселення як тимчасових мешканців.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що перехід права власності на житловий будинок від однієї особи до іншої не є підставою для виселення з нього членів сім’ї колишнього власника цього будинку.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Таким чином, право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником ? частки житлового будинку № АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеному 28 грудня 1996 року з її матір’ю, ОСОБА_5

ОСОБА_2. і ОСОБА_3 з 1987 року, а неповнолітній ОСОБА_4 з дня народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 року проживають у спірній частині житлового будинку з дозволу попереднього власника, ОСОБА_5, як члени її сім'ї.

Договір про користування спірною частиною будинку між сторонами, а також між ОСОБА_1 і попереднім власником цього житла не укладався.

За таких обставин місцевий суд, установивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, те, що припинення права власності ОСОБА_5 на частку в спірному будинку за відсутності відповідного договору з новим власником за змістом ст.ст. 383, 405 ЦК України та ст.ст. 150, 156 ЖК України припиняє й право членів її сім’ї на користування цим житлом.

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, дійшов помилкового висновку про те, що зміна власника спірної частини будинку не впливає на права та обов’язки осіб, які набули права на користування цим житлом як члени сім’ї попереднього власника.

Таким чином, місцевий суд, повно та всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 25 листопада 2008 року скасувати, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.