розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 20 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2009 року,

10 червня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про стягнення боргу за договором позики з урахуванням Установленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов’язання та процентів за користування позикою. У позовній заяві вказував, що 13 квітня 2005 року ОСОБА_2 позичила в нього 87 450 грн. на строк до 13 червня 2005 року, про що склала відповідну розписку. Оскільки ОСОБА_2 не виконала зобов’язання щодо своєчасного повернення позики, просив, уточнивши позовні вимоги, стягнути на його користь 181 170 грн., які складаються з 87 450 грн. основного боргу, індексу інфляції в сумі 61 127 грн., процентів за користування позикою в сумі 32 593 грн.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 20 березня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2009 року рішення суду першої інстанції частково змінено: з мотивувальної частини виключено посилання на безгрошовість договору позики та посилання на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 8 листопада 2007 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, судом установлено, що 13 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та товариством обмеженою відповідальністю "ВіКС" (далі-ТОВ "ВіКС") в особі ОСОБА_2. було укладено й нотаріально посвідчено договір позики-застави, за яким ТОВ "ВіКС" в особі ОСОБА_2. отримало в борг гроші в сумі 87 450 грн. на строк до 13 червня 2005 року (а.с. 9). Цим же договором ОСОБА_2. від імені ТОВ "ВіКС" у забезпечення виконання зобов’язання передала в заставу автомобіль.

Крім того, згідно з письмовою розпискою від 13 квітня 2005 року ОСОБА_2. отримала в ОСОБА_1. 87 450 грн. у борг до 13 червня 2005 року (а.с. 3).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 листопада 2007 року на користь ОСОБА_1. стягнуто з ТОВ "ВіКС" за договором позики - застави від 13 квітня 2005 року, посвідченим нотаріально, 98 191 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 150 тис. грн. неустойки, 3% річних за користування позикою в сумі 5247 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд посилався на те, що розписка від 13 квітня 2005 року складена ОСОБА_2. не як фізичною особою, а як директором ТОВ "ВіКС" і в його інтересах, складена в один і той же день, що й посвідчений нотаріально договір позики-застави, на таку саму суму та на той самий строк. Суд вважав, що розписка ОСОБА_2. є лише підтвердженням того, що вона отримала гроші за договором позики-застави, є безгрошовою, а гроші на виконання нотаріально посвідченого договору позики – застави стягнуті з ТОВ "ВіКС" рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 листопада 2007 року, а отже, спір по суті вирішено Жовтневим районним судом м. Маріуполя.

Апеляційний суд фактично погодився з висновками суду першої інстанції в частині того, що розписка ОСОБА_2. є лише підтвердженням того, що вона отримала гроші за договором позики-застави, виключивши з рішення суду посилання на безгрошовість розписки та посилання на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 8 листопада 2007 року.

Проте з висновками суду погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 передбачає обов’язкову письмову форму договору позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Підтвердженням укладення договору позики та його умов може бути розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Проте суди під час розгляду справи цих вимог закону не врахували.

Так, ОСОБА_1 в обґрунтування позову посилався на те, що ТОВ "ВіКС" мало намір отримати від нього позику на суму 174 900 грн.

(33 тис. доларів США), але в товариства не вистачало майна для застави на всю суму, тому ТОВ "ВіКС" запропонувало ОСОБА_1. надати позику двома способами: самому товариству та директору ОСОБА_2 що підтверджується листами ТОВ "ВіКС" на ім'я ОСОБА_1. (а.с. 53, 54), що й було зроблено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди зазначали, що наведені листи не є доказом того, що ТОВ "ВіКС" і ОСОБА_2. двічі отримали від ОСОБА_1. гроші на загальну суму 174 900 грн., а на підтвердження своїх висновків посилались лише на усні заперечення ОСОБА_2., не врахувавши, що за змістом ст. 1051 ЦК України, якщо сторона заперечує дійсність договору позики (оспорює його) на підставах безгрошовості, то саме вона повинна довести суду ці обставини належними доказами з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.

Крім того, судами не враховано, що ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до звичаїв ділового обороту у випадку належного виконання грошового зобов’язання розписка повертається боржникові з відповідною відміткою про виконання.

З урахуванням викладеного, оскільки судом під час розгляду справи допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України це є підставою для скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 20 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 28 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.