розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Спільного підприємства "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" до ОСОБА_1 про витребування майна Із чужого незаконного володіння та виселення,

У липні 2008 року Спільного підприємства (далі-СП) "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" звернулось до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1, в якому посилалось на те, що підприємству відповідно до свідоцтва про право власності від 31 березня 1998 року належить дерев’яний будинок площею 56,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, проте в будинку без законних підстав мешкає відповідач разом із родиною. Оскільки на вимогу власника звільнити будинок, відповідач не реагує, позивач просив витребувати будинок із незаконного володіння ОСОБА_1 та виселити його з будинку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 5 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 9 квітня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі СП "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на будівлі та споруди від 31 березня 1998 року дерев’яний будинок, що розташований у АДРЕСА_1, (фінський будинок) належить до колективної власності СП "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство", отже, позивач є власником спірного будинку.

З 1992 року в цьому будинку з дозволу власника - СП "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" - мешкала родина ОСОБА_2 Факт проживання родини ОСОБА_2 у будинку встановлено рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 жовтня 2003 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 березня 2005 року. Цими рішеннями встановлено, що між СП "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" як власником майна та ОСОБА_2., який мешкав у будинку, виникли правовідносини майнового найму, які регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України (435-15) (а.с. 47-48), а не житлові правовідносини.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 вселився до будинку з дозволу ОСОБА_2, який раніше в ньому мешкав. Також суд посилався на те, що між відповідачем та СП "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" виникли житлові правовідносини, оскільки будинок використовувався як житловий, а тому відповідач може бути примусово виселений з будинку лише з підстав, передбачених житловим законодавством, у зв'язку із чим обраний позивачем спосіб захисту прав власника у вигляді витребуванні майна із чужого незаконного володіння є неналежним. Погодився із цим і апеляційний суд.

Проте такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи.

За змістом ст. 386 ЦК України звернення власника до суду з вимогою про заборону особі вчинювати дії, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню віднесено до засад захисту права власності.

Стаття 387 ЦК України надає право власникові, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, звернутися до суду з позовом про витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Дійшовши висновку, що спірний будинок є житловим і правовідносини між сторонами є житловими, суди не перевірили чи спірне приміщення визнано житловим у встановленому законом порядку та чи відноситься воно до житлового фонду, оскільки в матеріалах справи є дані про те, що спірне приміщення перебуває на балансі СП "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" як нежитлове.

На підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 6 квітня 2004 року ОСОБА_2., на дозвіл якого посилався відповідач, був виселений зі спірного приміщення разом із членами сім'ї в порядку повернення майна із чужого незаконного володіння. У даному рішенні було констатовано, що будинок не віднесений до числа житлових і надавався ОСОБА_2 лише в тимчасове користування.

Дані про те, що відповідач з дозволу власника й на законних підставах користується спірним будинком, у справі відсутні.

Ураховуючи, що судами належним чином не встановлені обставини щодо проживання відповідачів у спірному будинку, від з’ясування яких залежить вирішення питання про характер спірних правовідносин, судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу спільного підприємства "Рівненське заготівельно-виробниче підприємство" задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 5 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 9 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.