Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Косенка В.Й.,

Григор‘євої Л.І., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виробничо-торгового господарського об‘єднання концерн "Сімекс" про стягнення заробітної плати,

У червні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом до виробничо-торгового господарського об‘єднання концерн "Сімекс" (далі – ВТГО концерн "Сімекс") про стягнення заробітної плати, яка не була виплачена при звільненні, посилаючись на те, що він 28 серпня 2003 року на умовах контракту був прийнятий на посаду наукового консультанта з питань рослинництва ВТГО концерн "Сімекс". За умовами контракту відповідач зобов’язувався щомісяця виплачувати заробітну плату в сумі 750 грн. та премії за підсумками господарського року відповідно до Положення про преміювання наукового консультанта з питань рослинництва, яке є додатком до контракту.

Цим же Положенням передбачено, що розмір суми матеріального заохочення визначається як грошовий еквівалент вартості 3% приросту урожайності кожної з культур, які вирощувалися при підтримці наукового консультанта, помножену на площу посіву цих культур.

У період з 28 серпня 2003 року до 1 травня 2004 року йому виплачувалася заробітна плата, а потім виплати було припинено, однак він продовжував працювати.

23 січня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою провести належні йому виплати, однак 10 лютого 2005 року отримав відповідь про те, що дію контракту припинено за його згодою у зв’язку з переводом на роботу до дочірнього підприємства "Сімексбуд", а остаточний розрахунок поведений з ним 17 листопада 2003 року.

На повторне його звернення від 17 лютого 2005 року з цього ж приводу відповіді не отримав.

У серпні 2005 року ОСОБА_1 заявив позов до ВТГО концерн "Сімекс" про поновлення на роботі. Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2006 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді консультанта з питань рослинництва з 31 жовтня 2003 року у ВТГО концерн "Сімекс".

Вважаючи, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства про оплату праці, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з ВТГО концерн "Сімекс" 22 500 грн. заборгованості із заробітної плати за період з 1 травня 2004 року по дату закінчення дії контракту – 31 жовтня 2006 року, 4 420 грн. 70 коп. компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати, 300 305 грн. 10 коп. премії за 2004 рік, 3% річних за невиплачену премію в сумі 25 743 грн. 96 коп., 106 007 грн. 70 коп. інфляційних, всього 458 976 грн. 46 коп.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2007 року позов про стягнення заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з ВТГО концерн "Сімекс" на користь ОСОБА_1 22 500 грн. заборгованості із заробітної плати, 4 420 грн. 70 коп. компенсації за порушення термінів виплати заробітної плати, 227 788 грн. 20 коп. премії за 2004 рік, всього 254 788 грн. 90 коп. та вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2008 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у позові, посилався на те, що ОСОБА_1 не просив стягувати йому заробітну плату за час вимушеного прогулу при розгляді його позову про поновлення на роботі, що доказів виконання ним роботи у відповідача до 31 грудня 2004 року він не надав, а тому вимоги про оплату праці, яку не виконував позивач, не підлягають задоволенню.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 2003 року сторонами був підписаний контракт на виконання ОСОБА_1. роботи наукового консультанта з питань рослинництва (з вирощування пшениці, ячменю). На виконання цього контракту позивач повинен був займатися розробкою програми щодо запровадження новітніх високоефективних технологій в рослинництві, підготовкою техніко-економічних обґрунтувань переходу на нові технології та схеми ведення виробництва, брати участь в розробці планів виробництва сільськогосподарської продукції, оптимізації сівозмін, підготовці контрактів щодо постачання необхідних ресурсів та надання необхідних послуг агрофірмам, які входять до складу ВТГО концерн "Сімекс", координувати співпрацю з партнерами, постачальниками з питань запровадження нових технологій та інше.

Відповідач зобов’язувався щомісяця виплачувати по 750 грн. та премію за підсумками господарського року.

Термін дії цього контракту закінчувався 31 жовтня 2006 року.

У процесі розгляду цієї справи про стягнення заробітної плати та премії ОСОБА_1 дізнався, що він був звільнений за переводом до дочірнього підприємства "Сімексбуд" за його згодою і що розрахунок з ним проведено 17 листопада 2003 року. Після цього, заявивши позов про поновлення на роботі, позивач просив об‘єднати вказані позови в одне провадження, однак клопотання не було задоволено.

Апеляційний суд, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не ставив питання про стягнення заробітної плати при розгляді позову про поновлення на роботі не врахував, що такий позов позивачем уже був заявлений і він намагався розглянути їх разом, однак справи були розглянуті окремо.

Факт того, що ОСОБА_1 не давав згоди на перевід до дочірнього підприємства "Сімексбуд" та не працював там підтверджено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 січня 2006 року, яке набрало чинності.

Апеляційний суд, відмовляючи у позові про стягнення заробітної плати та премії не врахував, що позивач на підтвердження виконаних робіт у відповідача надав письмові докази, зокрема звіт про роботу з консультативного забезпечення ефективного вирощування основних сільськогосподарських культур концерном "Сімекс-Агро" у 2003-2004 роках (а.с. 8-26), 15 вересня 2004 року він приймав участь у проведенні обласного семінару з комплексу осінньо-польових робіт, який проводився у с. Зозів Липовецького району Вінницької області. План цього семінару був затверджений генеральним директором концерну Марківським В.І. На цьому семінарі ОСОБА_1 робив доповідь (а.с. 53-60 справа № 2-488/06).

На виконання умов контракту позивач вів переговори як представник концерну з представниками компанії "Lemken" Німеччина, готував проекти контрактів (а.с. 90-91 справа № 2-488/06).

На доказ своєї праці у відповідача ОСОБА_1 надав письмову подяку, якою його нагородили 18 листопада 2004 року (а.с. 28).

Районним судом було установлено, що позивач виконував у відповідача роботу відповідно до контакту з 28 серпня 2003 року до грудня 2004 року, а заробітну плату отримував лише до 1 травня 2004 року.

З урахуванням наведеного районний суд обґрунтовано задовольнив частково позовні вимоги щодо стягнення заробітної плати, компенсації за невиплачену заробітну плату та премії за підсумками господарського 2004 року.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував законне рішення районного суду, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення районного суду.

На підставі наведеного, керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2008 року скасувати, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2007 року – залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.