розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору купівлі-продажу жилого будинку недійсним за касаційними скаргами першого заступника прокурора Закарпатської області, ОСОБА_3 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 квітня 2009 року,

У січні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 квітня 2005 року був посвідчений договір купівлі-продажу належного їй жилого будинку АДРЕСА_1, за яким він був проданий відповідачці ОСОБА_4 Проте наміру відчужувати будинок у неї не було, оскільки як особа пенсійного віку та інвалід 2 групи мала намір укласти договір довічного утримання, саме тому в договорі зазначена не ринкова вартість будинку з надвірними спорудами, а значно занижена сума в 4 тис. грн. і в будинку вона продовжувала мешкати, поки в березні 2008 року відповідачка не знесла будинок.

На підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України просила визнати вказаний договір недійсним, тому що вона помилялася в юридичній природі договору, є малописьменною, румункою за національністю і не володіє українською мовою, зміст договору на румунську мову їй не був перекладений.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 8 квітня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційних скаргах з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права ставиться прохання про скасування судових рішень і прокурор в інтересах ОСОБА_6 просить направити справу на новий розгляд, а ОСОБА_6 в самостійній скарзі – ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачка не довела своїх тверджень про те, що спірний договір купівлі-продажу був нею укладений внаслідок помилки, оскільки українською мовою вона володіє, укладала на такій мові інші правочини, проживає в іншому успадкованому нею жилому будинку, а вимоги про визнання договору недійсним на підставі ст. 225 ЦК України нею не заявлялись.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, які правильно встановлені, та узгоджуються з нормами матеріального права, що застосовані до цих правовідносин.

Згідно з положеннями ст. 229 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таких істотних обставин судами встановлено не було й позивачкою суду не надано. Крім того, суди відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України дали правильну оцінку доказам про те, що ОСОБА_6 закінчила семирічну школу з викладанням румунської та російської мови, проживає в іншому успадкованому нею жилому будинку.

Крім того, як установлено судом, 9 березня 2005 року суд уже визнавав недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з тих самих правових підстав, що вказує на те, що позивачка розуміла наслідки укладення іншого такого самого договору (а.с. 27-28).

Посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що суд не призначив судово-психіатричну експертизу для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України, є безпідставним, оскільки ця правова норма не була підставою позову; сама ОСОБА_6 як в позовній заяві, так і в апеляційній та касаційній скаргах посилалась на те, що позов пред’явлений лише на підставі ст. 229 ЦК України.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги першого заступника прокурора Закарпатської області, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 квітня 2009 року залишити без змін.