розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зменшення розміру аліментів,

У лютому 2009 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 5 вересня 2008 року з нього на користь відповідачки стягнуто аліменти на утримання доньки в твердій грошовій сумі – 2 тис. грн. на місць.

Оскільки він на теперішній час припинив підприємницьку діяльність, працює в іншому підприємстві та його заробіток складає 700 грн. на місяць, інших доходів він не має, ОСОБА_3 просив зменшити розмір аліментів до ? частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження позовних вимог.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 5 вересня 2008 року з ОСОБА_3 на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання їхньої доньки, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі – 2 тис. грн. на місць.

На а.с. 41 є довідка державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 18 травня 2009 року про те, що ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність та перебуває на податковому обліку з 17 червня 2002 року. У 2009 році він перебуває на загальній системі оподаткування. Відповідно до поданих ним декларацій про доходи від підприємницької діяльності за перший квартал 2009 року він доходів не отримував.

З довідки про доходи від 14 серпня 2009 року вбачається, що позивач за трудовим договором працює на посаді охоронця у ФОП ОСОБА_6 та його заробітна плата за період з лютого до липня 2009 року складає 700 грн. на місяць (а.с. 8, 76).

Відповідно до ст. 184 Сімейного кодексу України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Частиною 1 ст. 192 Сімейного кодексу України передбачено зміну розміру аліментів, визначеного, зокрема, за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального стану, погіршення або поліпшення здоров‘я когось з них.

Така ж позиція викладена й у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) .

Суд, ухвалюючи рішення, поставив під сумнів указані довідки, оскільки ФОП ОСОБА_6 є рідним братом позивача, а довідка державної податкової інспекції не підтверджує того, що позивач припинив підприємницьку діяльність.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Усупереч зазначеним вимогам суд залишив поза оцінкою доводи позивача та надані ним докази стосовно матеріального стану.

Оцінюючи докази, суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв’язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Характер особистих взаємовідносин позивача з роботодавцем, ФОП ОСОБА_6, який є його рідним братом, й характер заінтересованості останнього у справі повинні бути враховані судом, однак відхилити їх показання про обставини у справі як докази відповідно до ст. ст. 63, 212 ЦПК України суд може лише за наявності даних, що свідчать про їх невідповідність дійсності, при оцінці їх показань у сукупності з іншими доказами.

Усупереч зазначеним процесуальним нормам суд не прийняв як докази подану позивачем довідку про розмір його заробітної плати лише з підстав родинного зв’язку і зацікавленості у вирішенні справи, не навівши переконливих мотивів невідповідності дійсності.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України в цьому випадку не сприяв всебічному й повному з’ясуванню обставин справи та прав позивача.

Оскільки судові рішення ухвалені з порушенням процесуальних норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, а апеляційним судом ці порушення не усунено, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.