розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення порушення прав на належні та безпечні умови проживання за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від

21 вересня 2009 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просили суд припинити порушення їхнього права на належні та безпечні умови проживання.

Зазначали, що вони проживають у АДРЕСА_1, а відповідач у справі ОСОБА_4 – у будинку № 2б.

Посилаючись на те, що відповідач, не маючи належного дозволу на здійснення такої діяльності, на подвір’ї свого будинку розмістив станцію технічного обслуговування автомобілів та займається їх технічним обслуговуванням і ремонтом, чим порушує їхні права на належні та безпечні умови проживання, оскільки така діяльність створює підвищений рівень шуму та викидів вихлопних газів у повітря, перешкоджає вільному доступу на їхні подвір’я, а споживачі послуг ОСОБА_4 забруднюють прилеглу до їхніх дворів територію сміттям, просили позов задовольнити.

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 7 травня 2009 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов’язано ОСОБА_4 припинити підприємницьку діяльність із ремонту та технічного обслуговування автомобілів за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2, до отримання на це в установленому порядку дозволу виконавчого комітету Славутської міської ради. У решті позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 200 грн. кожному витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, а також судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі

7 грн. 50 коп. на користь ОСОБА_1

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 21 вересня

2009 року рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 7 травня 2009 року скасовано в частині зобов’язання ОСОБА_4 припинити підприємницьку діяльність із ремонту та технічного обслуговування автомобілів за місцем свого проживання, в цій частині ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. У іншій частині рішення залишено без змін.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 вересня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від

7 травня 2009 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У ст. ст. 214, 316 ЦПК України визначено, які правові питання повинен вирішити суд під час ухвалення рішення.

Оскаржуване рішення апеляційного суду вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_4, який згідно зі свідоцтвом від 13 травня 2004 року є фізичною особою – підприємцем та відповідно до свідоцтва від 10 грудня 2007 року сплачує єдиний податок, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2, займається підприємницькою діяльністю, яка полягає в ремонті та технічному обслуговуванні автомобілів.

Згідно із ч. 4 ст. 293 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Саме на цю норму права, як на підставу позову, посилалися позивачі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачами не доведено обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та зазначав, що фактично висновки суду першої інстанції ґрунтуються на поясненнях позивачів, які відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України не є доказами у справі.

Проте згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У порушення вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України апеляційний суд належним чином не дав правової оцінки іншим наявним у справі письмовим доказам, зокрема, актам соціально-технічного обстеження та показанням свідків, яким суд першої інстанції дав певну юридичну оцінку.

Крім того, переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд не звернув уваги на те, що ч. 4 ст. 293 ЦК України, на підставі якої задоволено позов, підлягає застосуванню в поєднанні із застосуванням інших спеціальних правил, що стосується меж права на належні, безпечні та здорові умови проживання.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції послався на відповідні норми законодавства, які судом апеляційної інстанції оцінені не були.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 21 вересня

2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення порушення прав на належні та безпечні умови проживання передати на новий розгляд до апеляційного суду.