Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України та державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа – Управління з контролю за використанням та охороною земель у Львівській області, про визнання незаконним рішення ради та недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку й договору її купівлі-продажу, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 2 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2009 року,

У березні 2009 року Львівський міжрайонний транспортний прокурор звернувся до суду із заявою в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України та державного територіально-галузевого об’єднання "Львівська залізниця" (далі – ДТГО "Львівська залізниця") до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третя особа – Управління з контролю за використанням та охороною земель у Львівській області, про визнання незаконним рішення ради та недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку й договору її купівлі-продажу. Позивач зазначав, що пунктом 1.8 рішення Брюховицької селищної ради від 8 грудня 2006 року № 153 ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку площею 0,1 га по вул. Потічок у смт. Брюховичі для садівництва. 13 березня 2007 року ОСОБА_6 одержала державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, а 19 травня 2007 року за договором купівлі-продажу продала її ОСОБА_7, який 3 липня 2007 року також отримав державний акт на право власності на неї. Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту, які в приватну власність передаватися не можуть, прокурор просив визнати рішення Брюховицької селищної ради про передачу її у власність ОСОБА_6 незаконним, а видані в подальшому державні акти на право власності на неї ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також укладений ними щодо цієї земельної ділянки договір купівлі-продажу недійсними.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 2 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Олексюк О.Б. на заперечення касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 68 ЗК України, ст. 11 Закону України "Про транспорт" та ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт" до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв’язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів залізничного транспорту.

Для садівництва у власність громадянам передаються землі сільськогосподарського призначення (п. а) ч. 3 ст. 22, ст. 35 ЗК України).

Судом установлено, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ДТГО "Львівська залізниця" та відведена для потреб залізничного транспорту.

Встановивши такі обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність рішення селищної ради щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для садівництва.

Оскільки ж зазначена земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_6 без погодження з ДТГО "Львівська залізниця", тобто вибула з його володіння поза його волею, то правильним є і висновок суду про наявність підстав для витребування її від нинішнього володільця ОСОБА_7, що відповідає положенням п. 3 ч. 1 ст. 388 та ст. 396 ЦК України.

Застосування судом до спірних відносин, які за своєю правовою природою є речово-правовими, способу захисту – визнання договору недійсним, передбаченого нормами зобов’язального права, саме по собі не може бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід відхилити, а рішення суду відповідно до ст. 337 ЦПК України залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити і залишити рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 2 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28 грудня 2009 року без змін .

Ухвала оскарженню не підлягає.