Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства "Рудоуправління імені Кірова", третя особа – відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 5 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року,

У березні 2008 році ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнив, посилаючись на те, що він з 1948 року й до виходу на пенсію за віком (у 1978 році) працював у відповідача на посадах підземного кріпильника, підземного лопаточника, підземного люкового провожатого та підземного машиніста електровозу. Працюючи на підприємстві в шкідливих, тяжких і небезпечних умовах, отримав професійне захворювання та висновком МСЕК від 5 січня 1998 року йому вперше й безстроково встановлено 35 % втрати працездатності у зв’язку з професійним захворюванням та 3 групу інвалідності. Після встановлення втрати професійної працездатності державне підприємство "Рудоуправління імені Кірова" (далі – ДП "Рудоуправління імені Кірова") призначило йому відшкодування шкоди в розмірі, визначеному на основі середньомісячної заробітної плати працівника відповідної професії, який у подальшому коригувався та перераховувався. Однак, за його підрахунками, ДП "Рудоуправління імені Кірова" неправильно робило перерахунки та занижувало виплати, у результаті чого недоплатило йому за період з 1 січня 2001 року до 1 квітня 2001 року 861 грн. 39 коп. З квітня 2001 року виплати почало проводити відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі – Відділення) у розмірі 122 грн. 45 грн., визначеному підприємством, яке не врахувало коефіцієнти фактичного підвищення тарифних ставок на підприємстві. У зв’язку з неправильним призначенням та відшкодуванням страхових сум виникла заборгованість. Про порушення свого права позивач дізнався в грудні 2007 року. ОСОБА_6 просив зобов’язати ДП "Рудоуправління імені Кірова" надати Відділенню довідку про розмір втраченого ним заробітку, який станом на 1 квітня 2001 року повинен складати 409 грн. 58 коп.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 5 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року, позов задоволено частково. Зобов’язано ДП "Рудоуправління імені Кірова" надати Відділенню довідку про втрачений ОСОБА_6 заробіток, який станом на 1 квітня 2001 року дорівнював 163 грн. 71 коп. Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі Відділення просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що під час перерахування розміру страхового відшкодування позивачеві підприємство не застосувало коефіцієнти підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до спільних постанов адміністрації та профспілкового комітету ДП "Рудоуправління імені Кірова", що не відповідає вимогам п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (472-93-п) , унаслідок чого утворилася заборгованість.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до п. 28 Правил (472-93-п) перерахування розміру відшкодування шкоди (втраченого заробітку, витрат на соціальну і медичну допомогу) проводиться у разі підвищення тарифних ставок (окладів) працівників госпрозрахункових і бюджетних підприємств. Перерахований або нарахований розмір втраченого заробітку у перерахунку на 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після підвищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний календарний місяць роботи.

Таким чином, розмір втраченого заробітку потерпілого підлягав перерахуванню, якщо відбулося реальне підвищення тарифних ставок (окладів) на підприємстві та збільшився середньомісячний заробіток відповідного працівника.

Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув; провів коригування розміру втраченого заробітку ОСОБА_6 з указівкою на коефіцієнти підвищення тарифних ставок; при цьому не перевірив можливості та підстав для застосування цих коефіцієнтів; не зазначив у рішенні, з якого часу й на підставі яких нормативно-правових актів коефіцієнти були введені та визначені й чи відбувалося за кожним із таких коефіцієнтів реальне підвищення тарифних ставок (окладів) на підприємствах, які виплачували позивачу втрачений заробіток, тому дійшов необґрунтованого висновку щодо зобов’язання надати довідку із зазначенням у ній розміру втраченого заробітку 163 грн. 71 коп.

Апеляційний суд на зазначені недоліки уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, суди не перевірили можливість застосування до позовних вимог строку позовної давності, на що Відділення звертало увагу судів неодноразово.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 5 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2009 року скасувати, справу передати новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.