розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" (далі – ТОВ "Луганськвода") на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2009 року,

У серпні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідачка, користуючись послугами водопостачання та водовідведення, має заборгованість за ці послуги в сумі 664 грн. 86 коп., яку просив стягнути з неї.

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 11 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ТОВ "Луганськвода" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 14 травня 2006 року ОСОБА_3 та ТОВ "Луганськвода" уклали договір про надання послуг із водопостачання та водовідведення (а.с. 25). Аналогічний договір укладено сторонами 13 грудня 2008 року (а.с. 24).

На підставі зазначених договорів постачальник зобов’язувався надавати ОСОБА_3 та членам її сім’ї за місцем їхнього проживання – АДРЕСА_1 – послуги з водопостачання та водовідведення, а ОСОБА_3 – здійснювати оплату цих послуг за діючими тарифами згідно з умовами договору (а.с. 24, 25).

Відповідно до п. 3.3 кожного із цих договорів передбачено, що об’єм наданої питної води визначається за показаннями засобу обліку, а за його відсутності згідно із затвердженими нормами, залежно від ступеня благоустрою житла, кількості проживаючих, поливної площі, наявності транспортних засобів та домашніх тварин.

У п. 2 кожного із цих договорів містяться дані щодо ступеня благоустрою житла та кількості проживаючих. Зокрема, у договорі від 14 травня 2006 року зазначено, що будинок обладнано газовою колонкою й ванною, скважиною; визначено на 2006 рік норму водопостачання 150 л на добу з урахуванням площі земельної ділянки 880 кв.м.

Договором від 13 грудня 2008 року визначено норму споживання в розмірі 210 л на добу та площу земельної ділянки – 550 кв.м.

Згідно з державним актом про право приватної власності на землю від 8 квітня 1998 року ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0, 088 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 0, 053 га.

Заявляючи у суді позов про стягнення заборгованості за договорами, позивач надав відомість за період з серпня 2006 року, згідно з якою станом на липень 2009 року за ОСОБА_3 рахується заборгованість у розмірі 664 грн. 80 коп. (а.с. 4 зв).

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Луганськвода", районний суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не надано доказів про те, що відповідачка користується міським централізованим водопостачанням для поливу сільськогосподарських культур, які знаходяться на належній їй земельній ділянці.

Однак з висновком судів не можна погодитись із таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суди не врахували, що правовідносини сторін врегульовані договором.

Згідно зі ст. ст. 13, 14 ЦК України цивільні права і цивільні обов’язки здійснюються і виконуються особою у межах, установлених договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинен виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З укладених договорів на 2006, 2008 роки вбачається, що сторони в розділі 4 передбачили розмір оплати за послуги, а розділом 5 поширили на правовідносини норми законів України: "Про питну воду та питне водопостачання" (2918-14) , "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , а також Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі – Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) .

Згідно з п. 17 Правил (630-2005-п) послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з

нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку води. Пунктом 21 Правил (630-2005-п) передбачено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства.

Порядком розроблення та затвердження нормативів питного водопостачання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1107 (1107-2004-п) , нормативи питного водопостачання використовуються для визначення обсягів постачання питної води у разі відсутності або тимчасової несправності засобів обліку споживання питної води.

Методика визначення нормативів питного водопостачання населення розробляється та затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства за погодженням із центральними органами виконавчої влади з питань охорони здоров’я, охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Заявляючи позов, ТОВ "Луганськвода" посилалося на те, що нарахування плати за водопостачання здійснювало на підставі рішення Старобільської міської ради Луганської області від 22 лютого 2005 року № 58 "Про затвердження норм водоспоживання" та рішення від 29 липня 2008 року № 74 "Про затвердження експлуатаційних норм водоспоживання для населення м. Старобільська".

Таким чином, виходячи з умов договорів сторін, зокрема п. 3.3, та змісту наведених правових норм, відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України суд, вирішуючи спір, повинен був установити розмір оплати послуг із водопостачання й водовідведення за період 2006-2009 років, правильність розрахунку позивачем заборгованості за цими договорами; наявність чи відсутність договору між сторонами в 2007 і 2009 роках та умови оплати послуг у ці роки, час установлення ОСОБА_3 водолічильника й залежно від з’ясованого вирішити спір.

Ураховуючи, що в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суди не встановили фактів, які підлягають установленню, судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськвода" задовольнити частково.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 11 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 листопада 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Старобільського районного суду Луганської області.