Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ВАТ "Марганецький ГЗК") про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 червня 2008 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2008 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернувся в порядку ст. ст. 16, 23, 1167, 1168, 1195 ЦК України, ст. ст. 173, 221, 237-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) і Закону України "Про охорону праці" (2694-12) до суду з указаним позовом посилаючись на те, що 28 травня 2007 року йому під час виконання трудових обов’язків заподіяно ушкодження здоров’я з вини відповідача. Рішенням МСЕК від 6 грудня 2007 року йому встановлено третю групу інвалідності у зв’язку з трудовим каліцтвом з утратою 55 % професійної працездатності. Діями відповідача йому завдана моральна шкода в розмірі 150 000 гривень, яку ОСОБА_6 просив стягнути з товариства.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 червня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, змінити рішення суду першої інстанції й задовольнити його вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, місцевий суд правильно виходив із того, що позивач унаслідок травмування на виробництві був визнаний інвалідом, тривалий час знаходився на лікуванні, був переведений на нижчеоплачувану роботу, вимушено приймав додаткові зусилля для організації життя, втратив нормальні життєві зв’язки, а тому відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що роботодавець не повинен відшкодовувати заподіяну працівникові моральну шкоду, оскільки згідно з п. 4.23 колективного договору між правлінням ВАТ "Марганецький ГЗК" і трудовим колективом товариства відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок виробничих травм і професійних захворювань, здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , який не передбачає такого відшкодування.

Проте з висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, тому що він суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 237-1 КЗпП України надає право працівникові на відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року (v0005700-01) ), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров‘я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про охорону праці" відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров‘я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) .

Проте суди не звернули уваги на те, що п. 27 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та п. 22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України та 2007 рік" зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. "є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", якими обов’язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд.

Зупинення дії закону не дає суду право застосовувати його до спірних правовідносин.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) , який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій установлено, що висновком МСЕК від 6 грудня 2007 року ОСОБА_6 визнано інвалідом третьої групи з утратою 55 % професійної працездатності. За захистом своїх прав на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я на виробництві, він звернувся у квітні 2008 року.

Оскільки на час установлення групи інвалідності (висновок МСЕК) і час звернення позивача до суду положення ст. ст. 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" щодо обов’язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду втратили чинність, таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, за правилами ст. 237-1 КЗпП України повинен відшкодовувати роботодавець у разі встановлення судом тих юридично важливих обставин, які визначені законом.

Суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги та заперечень позивача, у рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки апеляційною інстанцією помилково скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням без змін рішення місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2008 року скасувати, рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.